Перед перевиборами 2007 “Партія регіону” оголосила про чергове проведення референдуму щодо статусу російської мови. Переглядаючи фото з цього дійства, я стикнувся з думкою про те, що різниця у віці учасників акції надто вже велика — або старики, або молодняки. Поясню далі чим же погані такі розбіжності у віці...

Участь пенсіонерів пояснюється їх переконанням (якщо не враховувати гроші як мотив) і це зрозуміло. Молодняк навпаки, ще не маючи певних переконаннь та приймаючи участь в акціях виключно за гроші, наражається на втягування у процес спільної мети. Саме так — спільної мети. Не переконання у необхідності чогось, не потреба, а саме спільна мета. Так, через спільні акції “Партії регіону” молоді люди обстоюють інтереси “Партіі регіону” лише тому, що це вже їх спільна мета, а не їх потреба. Молоді вже приємно, що на них звертають увагу, щось питають, цікавляться їхньою думкою нарешті і це для них головніше ніж реальна потрібність у державному статусі російської мови. Так старі стереотипи старих людей переходять як болячка на молодих.

Але найцікавіше те, що питати людей (взагалі) “Партію регіону” навчили їх оппоненти з Помаранчевих після виборів Президента 2004 року. Молодь про це навіть не здогадується. Навіть не знають молоді люди як питали людей ДО 2004, поки їх най-най-най... кандидата не “прокатили” на цих виборах та не змусили біло-голубих прислухатись до людей. Тепер “Партія регіону” цього факту не згадує й видає ніби-то все так було завжди. Але найгірше те, що навіть зараз цих людей не питають, а лише черговий раз "імєют", тобто використовують, саміж "регіонали".


Декілька коментарів до статті:

“Следующий оратор – Валерий Коновалюк – поздравил всех с «началом народного процесса» и пообещал, что если Партия регионов выиграет выборы и получит 300 депутатских мандатов в парламенте шестого созыва, то примет законы, которым народ даст добро на референдуме, в первую очередь. На середине своего спича Коновалюк перешел на русский, чем очень порадовал часть своих сторонников, которые до того слушали его с напряженным выражением лица.”
—мабудь все ж таки не розуміють вони українську, сумно.

“Вадим Колесниченко, завершавший торжественную часть митинга, чуть не вызывал слезу на глазах своих слушательниц, когда пообещал: «Ничто не заставит меня отказаться от языка, который я услышал от матери, когда она меня рожала». «Сегодня мы отказываемся от звания пятой колонны и предателей», – решительно объяснил он «политику партии»”
— не дуже влучний вислів “отказываемся”, бо це автоматично означає, що до цього моменту вони-таки були п'ятою колоною. Вибачте Вадиме Колесниченко, але це Ви самі так сказали. Нажаль, цей факт зайвий раз підкреслює тезу про те, що ваш електорат не вміє слухати та думати тверезо і критично до самого себе та до своїх обранців.

“«У нас безграмотная нация. Дети все говорят по-русски, а преподают им в школе по-украински! А ведь русский язык никогда не был чужим для украинцев!», – громко кричала пенсионерка, размахивая плакатом с автографами нардепов-«регионалов»”
— згадую я недільний ранок літа 2005 року, коли моя донька (жалібно так) запитала мене: "Папа, давай будем говорить по-украински. А?" То може краще дітям змінити мову спілкування?

“Дальше народные депутаты поощрили простых граждан приобщаться к сбору подписей собственным примером и остались на Майдане, чтобы пообщаться с народом. Три женщины обступили Вадима Колесниченко и давали ему политтехнологические указания: «Мы вам скажем так – за Юлю в Киеве, в первую очередь, школы, больницы и базары. Нужно ее выбить оттуда!». Крымчанин Колесниченко оправдывался: «В Киеве мы партия молодая, мы только становимся на ноги». «Все равно нужно выбить», – не успокаивались его собеседницы”

“Трудно сказать, довольны ли остались пятничным мероприятием сами «регионалы». На подписных листах с незаполненными «шапками», что, кстати, может толковаться как нарушение законодательство, незарегистрированные Центризбиркомом инициативные группы собрали едва ли две сотни подписей. Об общественных последствиях спекуляций на традиционно раздражительных для украинцев темах, кажется, никто не задумывался. Впрочем, кому сейчас интересно, что будет с Украиной? Сегодня главное – маневры.”
— без коментарів.

 
www.38i.ru