Дану статтю я наважився написати після читання повідомлення на форумі, у якому акумульовано майже усі претензії переконаних російськомовних громадян до держави Україна. Нижче я перелічу їх усі. Вирішення цих питань, на мою думку, повинно заспокоїти найгаласливіших.

питання №1: Основной вопрос конкретен - СУЩЕСТВУЕТ ЛИ ЯЗЫКОВОЕ РАВНОПРАВИЕ В УКРАИНЕ?
- Даже по лживой переписи родным языком считают русский язык около 30% коренных граждан.
- Это достаточно или нет для придания русскому языку статуса государственного?
- Если нет - то сколько процентов было бы достаточно?
- Если процент вообще не стоит учитывать ("да хоть 100%!") - то что стоит учитывать?

На ці питання можна відповісти як на одне, бо вони дублюють один одне. Враховувати слід не кількість російськомовних, а кількість бажаючих. Тобто не пасивно бажаючий, а активно бажаючих, таких, що активно домагаються цього і їх не влаштовує стан справ по замовчанню (по-русски по-умолчанию). В Україні є лише одна корінна і державотворча нація — українці (у минулому називані русинами). Представники решти націй є переселенцями і належачи до корінних громадян є представниками не корінної нації. Це важливо. Отже, я, моя родина, моя дружина (росіянка між іншим) являючись російськомовними не бажають зміни ситуації на користь російської мови, бо усвідомлюють колоніальний характер її розповсюдження на теренах України. Я не хочу, щоб мою націю спіткала доля американських індіанців чи білорусів. Більше детально про необхідність референдуму тут.

По-перше: питання національної безпеки на референдуми не виносяться. Людиням властиво помилятись. Якщо ви навіть більшість, то це не означае, що вони праві. По-друге: для того, щоб зробити якусь ще мову державною мало мати лише бажання простої більшісті громадян, мало лише не мати аргументів проти такої ідеї – треба мати вагомі аргументи ЗА цю ідею, а це вже дещо різні речі. Нащастя чи нажаль окрім бажання ніяких аргументів ЗА держстатус російській мові не існує.

питання №2: Наш честнейший президент в 1994-ом был выбран благодаря обещанию сделать русский язык государственным (победил примерно с друкратным перевесом). Первостепенность вопроса госстатуса русского подтверждается статистикой голосования по регионам (русскоязычные ЗА, укр-мовные ПРОТИВ)

ВОПРОС(ы).
-Есть ли аналоги подобного по наглости и презрению к народу случаи обмана избирателей в других странах? (ну просто интересно). Примеры, пожалуйста.
-Можно ли в данном случае сказать, что русскоязычных граждан обмануло государство?
-Может ли языковое "меньшинство" хотя бы теоретически избрать президента? (для слабопамятных напомню - гвоздем предвыборной программы президента был госстатус руссого языка)

Усе це брехня! Зауважую це абсолютно впевнено. Варто зауважити наступне: вибори Президента у 1994 та 1999 мають іншу історію:
“Восемь лет назад за Кучму проголосовал Юг и Восток Украины. В Севастополе за Кучму проголосовало более 90% избирателей, в Крыму и в Луганской области - почти 90 % , в Донецкой области - почти 80%, более 70% - в Запорожской, Харьковской и Черниговской областях, более 60% – в Одесской и Херсонской областях.
На выборах в 99-м президент Кучма остался на своем посту благодаря тому, что свое обещание-94 он так и не выполнил.
За нынешнего президента во втором туре выборов в ноября 99-го проголосовали жители западных областей: более 90% в Ивано-Франковской, Львовской, Тернопольской областях, более 80-ти – в Закарпатской, более 70-ти – в Волынской, Ровненской и Черновицкой областях, а также на участках за границей и более 60-ти – в столице Украины.
Напомним, что соперником Кучма во втором туре выборов-99 был Петр Симоненко – коммунист, традиционно выступающий за повышение статуса русского языка.
Таким образом, в 1994 и 1999 году одного и то же человека выбрал абсолютно разный электорат, в частности, совершенно различно оценивающий вопрос статуса русского языка.”

Отже, не варто приплутувати політику: Кучму ніхто не обирав, а лише позбавлялись Кравчука та Симоненка. Кучму штовхнули на посаду Президента за умови ґарантії безпеки Кравчуку (за його злочини перед українським народом). Те ж саме ми спостерігаємо і у 2004 році, коли вже Кучмі потрібен захист і він усіма засобами просуває закон про довічність посади Президента (почесного Президента) і державне забеспечення йому і його родині. Отже, Янукович повинен за сценарієм стати тим ґарантом Кучмі, яким був Кучма Кравчуку: свій свого не здасть. Саме це було вирішальним в усіх президентських кампаніях.

Отже Кучма говорив усе те, що бажали чути виборці того чи іншого реґіону. Не має мовне питання в Україні високої ваги, яку мають економічні проблеми. Та й що може зробити один Президент? Нічого, бо закони пише Верховна Рада. Ото ж, пошились у дурні усі ті, хто голосував за Кучму лише через його ставлення (і то лише на словах) до російської мови. Кучма західнякам казав одне, а східнякам зовсім інше.

питання №3:- Русский язык не является ни государственным ни официальным.
ВОПРОС. У нас народ существует для страны или страна для народа? Если страна для народа, то как это подтверждается вышеуказанными фактами?

І народ для влади, і влада для народу. Не варто коментувати несинітниці. А чому ставлення держави до людей залежить від ставлення до статусу мови? Стан мови фактичний навіть більш вагомий ніж формальний статус. От про це (стан української мови в Україні) і варто говорити. До того ж російська мова захищається згідно зі своїм статусом мови національної меншини.

питання №4: Количество русских школ в русскоязычыном Киеве 7 (+7 с русскими классами) на более чем 500 по Киеву (население Киева русскоязычно).
- Количество русских школ в большинстве областей исчисляется единицами и составляет менее 1%. (в киевской и в некоторых других областях области - аж 0%)

ВОПРОСы.
-Народ не хочет обучать детишек на родном русском языке или ему это просто не дают?
-Как его (народа) мнение учитывалось (опросы, исследования идр)? Где можно ознакомиться с данными?
-Если народ хочет - почему ему не дают?
-Если народ не хочет - почему тогда за президента Кучму в 94-м голосовал?

Не варто говорити про народ як про одну особу. Народ буває всякий. Але про цифри щодо кількості дітей, які навчаються російською мовою такі:
"На Донеччині, де українці складають 51 відсоток, тільки 12 відсотків школярів навчаються українською. В самому Донецьку цей показник дорівнює 6 відсоткам, в Єнакієві і Макеєвці - 4. Не кращий стан справ і на Луганщині. В Красному Лучі з 30 шкіл жодної української. В Криму українська громада налічує 700 тисяч осіб, за чисельністю вона друге місце після росіян, але там тільки нещодавно почала працювати єдина поки що на весь Крим українська гімназія, в декількох школах відкрилися українські класи, і це така ніби спроба влади відкупитися для статистики, видаючи фрагмент за ціле.
За відсутності фінансування ледь животіє єдина українська газета "Кримська світлиця", жодного українського телебачення, радіомовлення, весь ефірний час заполонило російське мовлення, часом відверто настановлене проти України.
Хоча не ключову роль у сучасному "неооросійщуванні" України відіграють телебачення і преса. Зміни, що відбулися в цій галузі, майже катастрофічні. Частка загального накладу газет, друкованих в Україні українською, знизилася з 68 відсотків у 90-му році до 35 відсотків у 2000 році і знижується далі. Журналів відповідно з 90 відсотків стало 12 відсотків. Куди йдемо? У дружні ведмежі обійми північного сусіда.
Що стосується телебачення, то сьогодні українською виходить в ефір лише 18 відсотків телепрограм.

Українська мова в містах сходу повноцінно функціонує лише в декількох локальних молодіжних мистецьких чи політичних середовищах, так званих тусовках. Ці середовища кількісно є досить стабільними і мало впливають на ситуацію загалом. Причина в тому, що якщо молода людина намагається користуватися українською за межами цього середовища, вона стикається з цілим рядом проблем. Якщо молодій людини не пощастило, вона потрапила до війська, то вона побачить, що більшість командирів дратує українська мова. Межа їх лояльності до української держави не йде далі тризубів на кокардах. Вступ до вищого навчального закладу - це можливість пересвідчитись, що більшість викладачів не користуються українською під час лекцій та іспитів.
Суди, міліція, СБУ, прокуратури є тотально російськомовними. І спроба спілкуватись з ними українською - це шлях до агресії і конфронтації з їх боку. Ілюстрацією є київські облави на україномовну молодь 9 березня 2001 року. (Оплески)
Тому україномовність як і опозиційність є в цій державі різновидом екстремального спорту, практикування якого гарантує лише адреналін. "

Отже ми бачимо, що у реґіонах, де переважають російськомовні громадяни усі права щодо мови збережені. Якщо є якісь перекоси на заході держави та у столиці, то це лише перекоси, які є також і на сході, але у зворотньому напрямі.

Динаміка змін в цілому не на користь російської мови, але ніхто вже не може заперечити права українській нації мати одномовну державу; головне не зберегти двомовність, а не зачепити гідність людей, що виросли в СРСР і не володіють українською мовою. Ніхто не має права змусити нас заморозити існуючі постколоніальні пропорції. Процес іде поступово. А крикуни завжди знайдуться.

питання №5:-В киевский госуниверситет официально поступить можно только сдав экзамены на украинском (каки в подавляющем числе других ВУЗов).
ВОПРОС. Соответствует ли это европейской языковой хартии ратифицарованной Украиной, по которой последняя обязуется предоставить право обучения на родном языке?

Написавши заяву, можна здати іспит і російською мовою. Сам був влітку 2004-го біля університету який я закінчив у 1996 році і чорним по білому було написано ДВІ мови, якими можна здавати вступний іспит. Цікаво, а чому десь можна складати іспити лише однією мовою, а в Україні повинно бути дві? Може в Росії я можу скласти іспити українською? Там навіть Європейська Хартія мов нацменшин не ратифікована. Я не акцентую увагу на Росії. Це лише приклад для тих самих, хто ратує за державний статус російсьій мові, бо вони самі на Росію рівняються, тому я й навів цей приклад.

Ось таке сказано у пункті 'ііі' статті '8-1-е' щодо вищої освіти "iii) якщо у зв'язку із роллю держави стосовно вищих учбових закладів, підпункти i і ii застосовуватися не можуть, заохочувати і/або дозволяти надання університетської або інших форм вищої освіти регіональними мовами або мовами меншин чи створення можливостей для вивчення цих мов як окремих дисциплін університетської або іншої вищої освіти; "

Тобто, держава зобов'язана АБО забезпечити освіту російською мовою АБО забезпечити викладання російської мови як окремий предмет. Як ми бачимо, у російськомовних реґіонах не вистачає саме українських класів та шкіл.

Стаття 29 закону УРСР про мови
Вступні екзамени з мови:
Абітурієнти, які вступають до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів республіки, складають конкурсний вступний екзамен з української мови. Абітурієнти - громадяни Української РСР, які поряд з українською і російською мовами вивчали в загальноосвітніх школах і національну мову, а також абітурієнти з інших союзних республік при вступі до навчальних закладів в групи з українською мовою навчання складають заліковий вступний екзамен з української мови, а в групи з російською мовою навчання - конкурсний вступний екзамен з російської мови.

На цю тему є одна закордонна стаття зі статистикою. З тих пір ситуація сильно не змінилась. Тому хворим людям на "прєтіснєнія русскіх ВУЗов" варто приборкати свої фобії.

Питання №6: -После ратификакции европейской хартии языков Ющенко с группой других лепутатов обратился с открытым письмом к президенту с просьбой использовать вето на данный документ.

ВОПРОС.
-Требование со стороны кандидата в президенты пана Юшенко отменить ратификацию документа из области прав человека ЭТО признак того, ЧТО:
а) Юшенко ПРОТИВ соблюдения прав людей в Украине
б) Ющенко ЗА соблюдения прав людей в Украине

Варто зауважити, що проти ратифікації "Хартії про мови..." разом з "русофобом" Ющенко виступив, наприклад, і відомий русофіл О.Мороз з СПУ. Не думаю, що хтось звинувачував Мороза, проте Ющенко помітили всі. Більш детально краще спитати у самого Ющенка на сайті.

 
www.38i.ru