До чистої української мови крізь кавєркану або україномовність російськомовних

Останнім часом (можна навіть сказати роками) чую дискусії громадян щодо необхідності спілкування українською мовою. Російськомовні (за звичкою, не ті, що переконані) наголошують на тому, що вони розмовляють російською тому, що не володіють добре українською і не хочуть псувати мову чи/та вимову. Десь так... Добре, почули. Йдемо далі...

 Існує чотири основні категорії громадян:

  1. україномовні переконані, що не розмовляють ніколи російською
  2. російськомовні переконані, що не розмовляють українською ніколи (вата/сєпари, по суті, і т.і.)
  3. російськомовні не переконані, що бояться розмовляти українською через те, що.... читайте початок публікації
  4. україномовні, які просто жахливо володіють українською мовою, але вважають, ніби вони є взірцем україномовності

Зосереджусь на останніх двох категоріях українців.

Я відверто прошу всіх російськомовних з третьої категорії все ж таки спілкуватись українською. Поясню чому.

Коли я чую україномовну людину, що ледь володіє українською мовою і навіть у числівниках не здатна правильно розставити наголос, то я розумію, що ця людина дуже впевнена в своїх знаннях і не збирається виправляти й покращувати рівень володіння мовою. Тому будь-які спроби виправити її читИрнадцять на чотирнАдцять наражаються на образи й критику у мій бік. Іншими словами, така людина вже досягла найвищого (для себе) рівня володіння українською мовою. Від такої людини вже не варто чекати чогось кращого у майбутньому, на жаль.

Інша справа, коли я чую як іноземець або російськомовний громадянин намагається спілкуватись українською і з кожним днем його/її рівень покращується. То повірте, що такий варіант мені значно ближче. Неможливо дійти до високого рівня володіння мовою, не перетнувши межу поганого рівня.

То ж, спілкуйтесь українською частіше і частіше.