Кожна мова повинна розвиватись. Розвиток передбачає певні зміни актуальні на часі. В розвитку української мови можна розгледіти певні особливості. Стосуються вони становища самої мови та її носіїв у різні часи. Не секрет, що територія України та українська (тобто руська) нація перебувала у різні часи адміністративно у складі різних Держав (Австрія, Польща, Росія та інші).

Це накладало певні корективи на її розвиток, тобто модернізацію, адаптацію до умов часу.

Українську мову довгий час ніхто не модернізував і нею не опікувався через те, що українська інтелігенція була сильно розкидана по теренах Європи і це не сприяло спільній плідній праці. Тому в кінці 19-го століття гостро повстала потреба саме в реформі мови, в її класифікації, в спільному знаменнику, але ніяк не в створенні самої мови, як це намагаються виставити московські шовіністи.

Враховуючи застій у цьому процесі, реформи мали імпульсивний і неорганізований характер (переважно під час потепління з боку властей). Звичайно, в такому випадку багато недолугих та безглуздих пропозицій існувало у ті часи. Але … вони здаються такими лише з огляду на них з висоти 21-го століття.

Для розуміння цього достатньо прослідкувати реформи інших мов, включаючи російську. Такі само недолугі та дурні реформи мала й сучасна російська мова, наприклад, часів після жовтневого заколоту 1917-го року, коли діючу російську мову почали "модернізувати". В наслідок такої модернізації, яку критикували хто тільки бажав, ми маємо сучасний варіант російської мови. І вже тепер в Росії ніхто нічого не критикує – якось прижилось. Більше того, ревностно спиймаються навіть згадки про ту реформу. До цих правил звикли і більше не повертаються до цього питання. Чи не так?

Критика, суперечки та інші прояви "нетерпимості" під час реформ правопису є не доказом відсутності мови чи ущербності, а навпаки її життєздатності й живучесті, бо лише мертва мова не розвивається і не змінюється. Лише жива мова може змінюватись та адаптуватись до сучасних умов.

 
www.38i.ru