Історію функціонування української мови в природничих і технічних науках досі ще не написано. А тим часом ця історія повна знакових подій і промовисто оповідає про загальний статус української мови в українському суспільстві.

Обоє авторів цієї статті - фізики, і, отже їм легше навести приклад саме зі своєї фахової сфери. То ж коротко нагадаємо: війна 1941 року урвала видання заснованих ще на хвилі скрипниківської українізації "Фізичних записок" (виходили українською мовою). По війні натомість розпочався вихід російськомовних "Трудов института физики". На хвилі хрущовської відлиги і пов'язаних з нею суспільних надій 1956 року засновано україномовний "Український фізичний журнал".

Натомість з 1964 року (відлига закінчувалася, в повітрі відчутно запахло приморозками) "на прохання трудящих" журнал стали видавати паралельно й російською мовою. В 1979 році (переслідування української інтелігенції досягли апогею) український варіант журналу закрили "за непотрібністю". Протягом наступних десяти років фахові статті українською мовою з фізики (як і з усіх інших природничих і технічних наук) друкувати було по суті ніде.

У квітні 1988 року (обертів набуває горбачовська "перебудова") редакційно-видавнича рада АН УРСР дозволяє друкувати в російськомовних журналах окремі статті українською мовою - на вимогу авторів. І вже з перших чисел 1989 року українська мова потроху повертається в "Украинский физический", - не завдяки якійсь ініціативі "згори", а з волі самих українських фізиків. А з проголошенням незалежності журнал знову змінює обкладинку на "Український фізичний" (хоч частина статей в ньому надалі друкувалася, на бажання авторів, російською, а згодом - також англійською мовою).

Нарешті, в грудні минулого року вийшло останнє число "Українського фізичного журналу" - найстарішого й найвідомішого фахового часопису НАН України в галузі фізичних наук. З січня цього року журнал змінив назву, а найголовніше - мову свого видання. Проголошено, що відтепер "Ukrainian Journal of Physics" виходитиме лише англійською.

В принципі, проти такого рішення бюро академічного відділення фізики й астрономії на чолі з академіком Антоном Наумовцем важко заперечувати. Наука - інтернаціональна, й міжнародною мовою цієї науки протягом останніх десятиліть безповоротно стала англійська. Отже, статті українських науковців англійською легше доходитимуть до світової наукової громадськості.

Проте - "не все так просто в Данському королівстві". Проблема - в сьогоднішньому статусі української мови, яка ще й досі не обслуговує багатьох важливих сфер суспільного життя. І присутність української мови в науці важлива не так для науки, як для самої мови, що інакше неминуче нестиме тавро загумінковсті й безперспективності.

Це гостро усвідомлювали українські науковці-патріоти (й усвідомлювали не лише сьогодні). Коли 1893 року Володимир Левицький у "Записках Наукового Товариства імені Шевченка" у Львові надрукував першу статтю українською мовою з вищої математики, йому залежало зовсім не на широкому розголосові праці про еліптичні функції (робота здобулася на відомість завдяки пізнішим публікаціям німецькою мовою - тодішньою міжнародною мовою науки). Проте автор чудово розумів: мову, якою розмовляє висока наука, вже ніхто не має права назвати "наріччям".

Не випадково чільні постаті ВУАН у 1920-ті доклали стільки зусиль для вироблення стрункої системи української наукової термінології. Ще 1921 року почав діяти Інститут української наукової мови (ІУНМ), що зосередив у собі термінологічну роботу. І ця робота була по-справжньому на часі, бо Постанова ВУЦВК та РНК УСРР від 6 липня 1927 року передбачала: "32. Вищі шкільні заклади, за винятком призначених виключно для потреб національних меншостей, провадять свою роботу українською мовою. (…) 36. Всю наукову дослідну роботу та всі справи науково-дослідних кафедр та інших наукових установ в УСРР, за винятком призначених для обслуговування потреб національних меншостей, провадити українською мовою".

І не випадково ця термінологічна робота зробилася однією з мішеней для цькування і репресій, після того, як "українізацію" за вказівкою Кремля згорнули. На сумнозвісному процесі "Спілки визволення України" як підсудні проходили й провідні працівники ІУНМ (керівник ІУНМ Г.Холодний, редактори М.Кривинюк, В.Шарко, В.Дубровський, К.Туркало). Їм було інкриміновано "націоналістичне словникове шкідництво". І дарма призначений ГПУ на роль "лідера" міфічної СВУ академік Сергій Єфремов мляво заперечував: "словникове шкідництво" - то вже явний нонсенс, бо шкідник діє таємно, а науковець ставить під словником свій підпис. Арештованих однак було засуджено, і майже ніхто з них не повернувся з ув'язнення…

Проте інерція 1920-х виявилася настільки потужною, що серйозні наукові праці українською мовою з'являлися ще й значно пізніше. Так, видані 1949 р. "Лекції з квантової статистики" академіка М.Боголюбова ще не одне десятиліття були настільною книгою для фізиків усього СРСР (і мовний бар'єр не надто перешкоджав, коли йшлося про справді піонерську, виняткову за глибиною монографію). Нарешті, вже 1973 р. українською мовою за редакцією академіка В.Глушкова вийшло перше видання унікальної, першої в світі "Енциклопедії кібернетики". Воно також могло б ще довго лишатися настільним, але наступали вже зовсім інші часи, і через два роки було оперативно видано російську версію (а "неактуальну" вже українську - потроху списано з бібліотек).

Адже в 1970-ті, під час прискореного формування "нової історичної спільності - радянського народу" з українською мовою в науці, здавалося, було покінчено остаточно: всі часописи АН УРСР (поза вузькою сферою "суспільних наук") стали виходити російською. Тією ж мовою звучали університетські лекції, проводилися захисти дисертацій. Звичайно, ніхто не забороняв говорити українською на семінарах і в лабораторіях - але сама суспільна атмосфера була така, що проста розмова на фахові теми рідною мовою (у майже тотально чужомовному середовищі) ставала Вчинком. Отже, наука мимоволі ставала ще одним важелем загальної русифікації українського суспільства.

Ця заява - зовсім не голослівна. 1989 року тодішній міністр вищої та середньої спеціальної освіти УРСР В. Пархоменко оприлюднив промовисті цифри: частка українців серед викладачів ВНЗ складала тоді 54%, росіян - 40% ("Радянська Україна", 1989 р., 26 січня). І це при тому, що тодішній всесоюзний перепис зафіксував суттєво інше співвідношення українців і росіян: 73% проти 22%.

Будьмо об'єктивні: обмежень за "п'ятою графою" щодо українців за радянських часів ніколи не існувало, - потрібно було, щоб цей українець був лишень політично лояльним і не пхався куди не слід зі своєю українською мовою. Отже, цей дисбаланс можна пояснити одним: бар'єром, який виникав для учнів україномовних шкіл (зосереджених у селах і невеликих містах, де переважали українці) при вступі до тотально російськомовних ВНЗ. Під час "перебудови" українська мова почала поволі повертатися в науку. Першою скромною перемогою, як уже говорилося, стала постанова від 1988 року, за якою в російськомовних фахових часописах АН УРСР було дозволено (на вимогу авторів) друкувати окремі статті українською мовою. А зі здобуттям незалежності чимало фахових видань знову зробилися україномовними.

Став тоді виходити українською й "Український фізичний", - завдяки наполегливості його редактора, світової слави фізика-теоретика академіка Олексія Ситенка, і відповідального секретаря професора Івана Українського (обоє, на жаль, надто рано пішли з життя). Водночас дбала редакція й про міжнародне реноме журналу, намагаючись налагодити вихід його англомовного перекладу в США (не її вина, що тодішня економічна скрута завадила це зробити).

Слід сказати, що протягом першого десятиліття незалежності українська мова стала доволі впевнено почуватися на передньому краї наукового пошуку. Цьому сприяло не лише подвижництво окремих ентузіастів, але й вимоги суто бюрократичні (українською належалося писати автореферати дисертацій, наукові звіти, врешті-решт, статті для фахових видань). А відтак сьогодні ця мова вже не є дивиною в лабораторіях університетів та академічних інститутів. Хоча, будьмо відверті, ще аж ніяк тут не домінує.

Сьогоднішня "мовна рівновага" в нашій науці є аж надто хисткою. Звичайно, ніхто не зможе підважити ролі англійської як міжнародної мови науковців. Проте ця міжнародна мова ніколи не стане мовою повсякденного спілкування в наших лабораторіях. (І тому некоректні приклади тих, хто ставить нам за взірець Польщу чи Угорщину, де фахові видання справді виходять переважно англійською. Але ж польській чи угорській мові нічого не загрожує, і в варшавських чи будапештських лабораторіях розмовляють саме ними!) А ось чи залишиться мовою спілкування в українських лабораторіях російська - наразі незрозуміло. Це залежить від багатьох обставин, зокрема й від того наскільки часто науковці змушені будуть вдаватися в своїй роботі до української.

З цього погляду ми аж ніяк не можемо тішитися з приводу рішення про припинення видання "Українського фізичного" (ухваленого, до речі, поза редколегією журналу, і без інформування Українського фізичного товариства, що збиралося стати співзасновником УФЖ). Наголосимо: обоє авторів цієї свої статті ніколи не мали проблем із друком своїх робіт за кордоном, у престижніших англомовних виданнях. Але ми вважали за обов'язок бодай раз на рік чи пару років видати щось і в Києві - принаймні для того, щоб нормально розвивалася українська фахова термінологія. Сьогодні ж нас фактично позбавлено права друкувати результати моїх досліджень рідною мовою (права, яке гарантує нам і досі чинний закон "Про мови в УРСР" в редакції 1989 року!). А загал українських фізиків (не такий і малий!) заразом увільнено і від обов'язку бодай вряди-годи щось цією мовою писати…

Не думаємо, що перехід на англійську мову аж надто позначиться на популярності журналу за кордоном. Будьмо відверті: в надзвичайно щільному інформаційному потоці до нього звертатимуться хіба що принагідно - й таку цікавість закордонних колег цілком могла б задовольнити пристойна англомовна інтернет-версія (яку натомість так досі й не створено). До речі, переведення на російську мову видання академічних журналів у 1970-ті так само не збільшило їхніх накладів - радше навпаки. Переконані, що ударить це рішення і по накладові майбутнього "Ukrainian Journal of Physics", основними передплатниками якого досі лишаються ті майже 200 українських ВНЗ, де діють кафедри фізики.

Натомість ми усвідомлюємо: наступним кроком "прагматиків від науки" (які переймаються виключно "рівнем науки", без огляду на супутні суспільні обставини) цілком може стати дозвіл писати автореферати дисертацій і наукові звіти вже не українською (де за браком фахових видань скоро неминуче виникнуть проблеми з термінологією), і не англійською, а тією ж звичною російською.

І тоді, якщо згадана тенденція остаточно переможе, нам лишиться хіба що повторювати: "зате як ми співаємо!" Бо для інтелектуальної діяльності наша мова вже не надаватиметься. А тут, з огляду на стрімкий розвиток знань, довго чекати не треба. Нагадаємо - коли наприкінці 1980-х до програми старших класів запровадили новий курс інформатики, то навіть в українських школах його майже скрізь почали читати по-російському. Причина проста: на той час уже не існувало україномовної кібернетичної термінології, і це при тому, що перша в світі "Енциклопедія кібернетики" вийшла 1973 р. саме по-українському!

Тому ми щиро сподіваємося: крапку під історією присутності української мови в природничих науках досі не поставлено. Оптимізму додає активна позиція Українського фізичного товариства (президент - проф. І.Вакарчук), яке в своєму статуті, зокрема, зафіксувало: "УФТ дбає про розвиток української наукової мови, сприяє підготовці та виданню українською мовою наукових праць, підручників, навчальних посібників, фізичних словників, енциклопедій, довідників"). 12 січня цього року Бюро Координаційної Ради УФТ звернулася до редакції УФЖ з конструктивною пропозицією: паперову версію журналу залишити, як і раніше, україномовною, англомовною, натомість, зробити його інтернет-версію.

Вже 16 січня на адресу І.Вакарчука надійшла відповідь, підписана головним редактором УФЖ академіком М.Бродиним: редакція вважає за доцільне видавати журнал англійською, а, як знайдуться додаткові кошти (30-35 тис. грн. на рік - то ще й українською). Хоч, можливо, логічнішою була б протилежна постановка питання: базове бюджетне фінансування йде на підтримку саме україномовної паперової версії, англомовну ж можна друкувати за умови залучення додаткових коштів.

Але, в кожному разі, історія з УФЖ зачепила загал фізиків за живе. І тих, хто обстоює видання провідного фахового часопису українською мовою (не заперечуючи в жодному разі бажаності й англомовної версії) виявилося зовсім не мало. Серед авторів колективних звернень на адресу редакції - і молоді аспіранти, і маститі професори. І це вже викликає надію.

Володимир Литовченко, член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичих наук, професор; Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук

http://novamova.com.ua/htm/04/39.htm

 
www.38i.ru