Чеський парламент відкинув поправку до законодавства, що зобов'язувала б комерційне радіо і телебачення вживати чисту чеську мову, або ж ризикувати втратити ліцензії. Тим часом, у чеському суспільстві виникли побоювання, що чеська національна тотожність може розчинитися внаслідок вступу країни до Європейського Союзу.

Чеський президент Вацлав Клаус – відомий євро-скептик – заявив одного разу, що не хоче, щоб його країна розчинилася в Європейському Союзі „як грудка цукру в філіжанці кави”.

1 травня 2004р., коли Чеська Республіка вступила до ЄС, його попередник – в минулому драматург-дисидент і євро-ентузіаст Вацлав Гавел долучився до суперечки. Чехи – сказав він – переважно самі відповідальні за підрив своєї тотожності. За його словами, навіть найнижчий клерк в Австро-Угорській імперії розмовляв чеською мовою краще, ніж сьогоднішні чільні політики.

Чеський парламент вирішив, що покаральні методи – то не відповідь. Для початку, заявили депутати, ніхто насправді не знає, що таке правильна чеська мова.

Чеську мову від повільного занепаду у 19-му сторіччі врятували науковці, які шукали в середньовічних текстах архаїзми. Вони викинули всі слова, які нагадували німецьку і широко запозичили зі слов'янських мов – російської і польської. Вони також винайшли псевдо-чеські вирази, наприклад, замінивши слово носова хустинка описовим "тканина для чистого носа".

У результаті виникли два різновиди – чиста чеська мова і справжня – розмовна.

Проблема з мовами значно ширша. 1996го року Словаччина ухвалила закон, який передбачає значні стягнення за вживання іноземних слів у мас-медіа і змушує офіційні особи використовувати правильну словацьку мову. На думку міністра культури, використання іноземних слів замість гарних висловів рідною мовою є ознакою безвідповідальності і зверхності.

Однак словацька - відносно нова мова, яка виникла з діалектів, поширених у 19 столітті. До того часу, наприклад, словацькі протестанти мали читати Біблію чеською мовою. На практиці, закон, який було ухвалено під звуки фанфар 8 років тому, не виконується.

По всій Європі, розвиток сучасних бюрократичних держав і запровадження обов’язкової освіти спонукав введення уніфікованої офіційної мови – як це можна було побачити на одному з оголошень, які розвішувалися у французьких школах у 20-30х рр.: "Не плювати, не говорити бретонською!" Однак, незважаючи на нове законодавство стоcовно вживання іноземних слів, французам досі важко знайти відповідні мовні замінники.

Інша значна європейська мова – італійська – ще більшою мірою, французька є штучно створеною. Коли вперше було засновано італійську державу 1860-1870рр., італійська була практично мертвою мовою, якою розмовляло лише вузьке коло освічених людей у Римі і Флоренції. Наприклад, засідання кабінету могло вестися на п’ємонському діалекті, якого зовсім не знали пересічні римляни. Навіть зараз італійці легко переходять з італійської мови на діалект.

Є ще приклади. Скажімо, за радянських часів українську граматику й вимову навмисне наближали до російської. Хорвати - уже не вперше – намагаються диференціювати свою мову від сербо-хорватської.

Мови постійно змінюються. Деякі розвиваються, стають модними, інші зникають. Наприклад, багато американських висловів ще 60 років тому у Британії мало б хто зрозумів. Сама англійська мова – це суміш англосаксонської, латині, датської і французької.

Багато слів у сучасній німецькій запозичено з латини. У польській багато середньовічних німецьких слів. Угорська – має значний слов’янський компонент. А в російській є багато запозичень з тюрксько-монгольського словника.

© Ян Репа, оглядач Європейської редакції Бі-Бі-Сі 12.05.2004

 
www.38i.ru