Прислухаймося, яким убогим жаргоном крутого голімого приколу спілкується наша шкільна тусовка. Почитаймо й офіційні листи, адміністративні розпорядження, судові протоколи, жеківські оголошення, звернімо увагу на те, який обмежений штампований канцелярит, запліснявілий і бездушний, змінює його, коли молодь - за такої своєї мовної розвиненості, що недалеко відійшла від німотності, - виходить "у люди".

А якою мовою говорить наша еліта, наша влада, журналістика, наука, освіта, культура? Солідні ділові дядечки вигадали "сервісне обслуговування", "обмежені ліміти" й "комерційну торгівлю", хоча "сервіс" і є обслуговуванням, "ліміт" і є обмеженням, а "комерція" і є торгівлею. Титуловані вчені, шукаючи істин, часто неспроможні сказати по-людському просто: "що далі в ліс, то більше дров", - і чешуть заумом: "до питання про наростання паливних ресурсів у міру просування вглиб лісового масиву".

Телеведучі перейменовують Туреччину в Турцію, Словаччину в Словакію, Німеччину в Германію і вимовляють "шестидесяти" замість "шістдесяти". Актори столичних театрів у критичній множині своїй не відають, що слово "біль" - чоловічого роду. Освітяни й просвітяни називають вищий навчальний заклад "вузом". Учителька докоряє учневі, що запізнився на урок: "Де ти блудиш?" - хоч той усього-на-всього блукає. Ми часто не тетеріємо тільки через цноту незнання чи лінощі уяви. Газетярі, пишучи про їжу (харчі, продовольство, продукти, провізію, провіант, їстівні припаси, харчові вироби, запас харчів (їжі, продовольства), їстівні (харчові, продовольчі) продукти, продовольчі запаси і т.д. - чи мало у нас слів і виразів?), навіть не замислюються над тим, що настійно пропоновані читачеві в меню "продукти харчування" - неїстівні, бо "продукт" - це результат чогось: праці, епохи, травлення... Годі вже й згадувати безперестанну плутанину в парламентських дебатах і неграмотні закони, що їх будь-хто може тлумачити так, як захоче.

Аби завадити спорудженню Вавилонської вежі, Бог позбавив будівничих здатності до порозуміння, змішавши мови. Не треба бути глухонімим, щоб відчути в усій гостроті мовну проблему, а точніше, трагедію поверхового розуміння людей людьми в Україні, що її кожен "розбудовує" своїм різновидом колоніального суржика.

Тим часом мова дає практично безмежжя нюансів для вираження ідей та почувань. Серед дарів природи людині немає більшої цінності, ніж щастя бути зрозумілим у найвищому злеті своєї думки. Ця здатність не дається зроду - її опановують. Оперний співак, музикант чи композитор уловлює 1/64-ту довжини ноти - нетренованому вухові важко упізнати й 1/16-ту. Пересічна людина розрізняє кілька відтінків кожного кольору - професійні ткалі можуть назвати кілька десятків. Світ СЛОВА - найбагатший і найрізноманітніший. Але зруйнуйте у мові народу норму, розладнайте асоціативну систему, знищіть код традиції, перемішайте стилі, звузьте лексикон до запасу слів Елочки Людожерки - і народ заніміє й поглухне на найтонші порухи душі й вібрації думки. Такий народ стане скиглієм і саможером, наплодить чваньків-отаманів, пересвариться, нічого путнього не збудує і нічим корисним не визначиться серед тих народів, що набули світової слави й шани завдяки своєму внескові у цивілізацію. Власне, глухоніма нація тупіє і знати не знає цінності мови - основного знаряддя пізнання світу й спілкування з ним. Нам, вайлуватим чухраїнцям, досі невтямки, чому ми довели чвари до висоти мистецтва. І лише оглядаючися на досягнення щасливіших народів, чия мова йде на експорт як рушій продуктивності, а отже, і джерело заможності, ми починаємо поволеньки тямити, чим обходиться нам наша недорікуватість.

Гляньмо, як плекають свою мову англійці, французи, німці, японці, які словники вони видають, які прискіпливі вони щодо мови, коли приймають когось на роботу. Вони давно переконалися, що мова - інструмент розуму, тим-то й запорука щастя та добробуту. Як говориш, так і мислиш, так і живеш. В Японії 130 інститутів японської мови шліфують культуру порозуміння. В Америці на освіту без риторики дивляться як на "права" водія без коліс. Німці вчаться мистецтву говорити в театрах, якими усіяна вся глибинка. Англія лише на мовному донорстві щороку заробляє 3 мільярди доларів (прибуток від мови ставить її на 6-е місце в списку експортованих товарів). У нас за такі гроші можна було б прогодувати всіх тих, хто ковбасу цінує вище від рідної мови. Стільки ж мають США з Канадою, а ще стільки ж - Австралія з далекосхідними сусідами. Ми часто кажемо, що мова - душа народу. Певно, у цьому сенсі і ми продаємо свою мову. А були ж часи, коли й українська мова мала авторитет міжнародної. Нею поза Руссю торгувалися неруські купці. Польща й Литва вели нею переговори з Кримським ханством.

Сьогодні ж заїжджі дипломати й бізнесмени чудово освоїлися зі зручностями тієї штучно створеної і далі силою (зокрема й коштом платників податків) підтримуваної ситуації, для українства гнітючої й ганебної, коли без корінної мови в Україні можна прекрасно обійтися, зате без чужої в ній ніяк обійтися не можна.

"Двуязычіє", що його накидають нам принципові одноязичники-русифікатори, породжує марґінальну психологію, стан особистої і громадської невизначеності й непевності (що й потрібно маніпуляторам свідомістю), воно спричиняє мовне тертя й непорозуміння (А краватки у вас є? - Кроватки в мебельном!) і загалом в наших умовах згубне для інтелектуального й духовного розвитку як індивіда, так і суспільства. Лише корінна мова може бути ознакою українського громадянства і забезпечити нації її самобутність і гідність, інформаційний суверенітет, культурну цілісність, згуртованість і єдність, творчий потенціал і поступ.

http://novamova.com.ua/htm/radchuk/publications.htm

 
www.38i.ru