Раз вже така спека пішла на тему коментарів Oleg Skrypka, мови і ґетто, то розкажу я вам, друзі, історію з життя про те, як Київ став "русскагаварящім городом". Отож, історія ця трапилася цьогоріч 29 січня. Я купував квіти на виході зі станції метро "Дорогожичі" на церемонію перепоховання Олександра Олеся.

Продавцеві було на вигляд років 38-39. Я звернувся до нього з типовим запитанням про вартість його товару. Його дуже зацікавила моя українська і він, після того як озвучив ціни, причепився до мене з дискусією про якесь вжите мною слово (що то було за слово не пам’ятаю, але це у цій історії і не має ніякого значення). Я у відповідь зіронізував, що він, напевне, є великим знавцем української мови, після чого пояснив, що те слово абсолютно звичне для розмовної української. Продавець спохмурнів. Далі відбулася така розмова:

Продавець: Раньше нєбила такова...

Я: Чого?

Продавець (спідлоба): Штоби вот так вот всє вакруґ на мовє гаварілі

Я (скептично дивлячись на нього):Звісно не було. В Союзі українську мову дискримінували

Продавець (підвищивши голос): Діскрімініравалі?! Да ми за мову п*зділі! (пауза) Раньше тє, кто на мовє гаваріл хаділі уткнувшись носам в пальто і баялісь слова сказать! У нас с пацанамі такоє правіла била: сказал слово на мовє – палучі в морду! Паетаму у нас на районє на мовє нікто нє гаваріл!

Я (посміхаючись): Дякую за цінні відомості! А тепер давайте мені квіти!

От така історія, дарагіє кієвлянє, а ви кажете "Какая разніца на каком язикє".

А вам, україномовні співвітчизники, скажу таке: уявляєте які ми ізвєргі і фашисти? Раніше нас просто п*здили, а ми тепер ще сміємо якісь квоти вимагати для української мови і щось там про власні права белькочемо!

https://www.facebook.com/tymish.martynenkokushliansky/posts/1887143854863009

 
www.38i.ru