Які причини змушують політиків вимагати державний статус російській мові? Настрої людей? Можливо. Хто формує ці настрої? Деякий дискомфорт у мовному питанні. Що ж необхідно зробити, щоб цього дискомфорту не було? Задовольнити цю потребу. А чи обов’язково за допомогою державного статусу? Не обов'язково.

А чому ж громадяни почали вимагати саме цього? Вони вимагають не просто вирішення питання, а вимагають конкретного засобу вирішення. От ми і повернулись до початку замкнутого кола —громадяни формують свої настрої і доповідають про них політикам, а політики формують засоби вирішення і нав'язують їх громадянам.

Звичайно, що у політиків витрачати час на ювелірні способи вирішення немає бажання, а от у ракурсі державного статусу мовне питання стає гарною базою для демагогії та й звучить радикально. Вирішення питання ходить поруч, але для політиків це не головне. Вони тому й галдять про статус мови, що розуміють усю складність подібного варіанту вирішення. Навіщо ж їм вирішувати таке "рибне" питання! Дуже багато хто з переконаних російськомовних це вже второпав, але не всі.

Читаю в мережі чергове "мы так хотим": " Меня не интересуют хитроумные аргументы не интересующихся на самом деле языковым вопросом людей. Потому что у меня есть мой, один, железный аргумент... Я, и многие, многие, многие, многие такие, как я, граждане Украины — имеем полное право на то, чтобы наш родной язык был государственным в нашей стране. Просто потому, что мы так хотим."

Поляки, мадяри, угорці та інші теж мають таке право у своїх областях компактного проживання — усі мови у такому разі робити державними? Ми також маємо право вступити до НАТО, СОТ, ЄС і ще багато чого, але тут галас про права припиняється, тому що це право не подобається особисто автору наведеної цитати та йому подібним особам. Цікаве ставлення до прав: коли вигідно — кажу про права і навіть вимагаю, а коли ні, то кажу діаметрально протилежне. Свобода слова ж у нас.

Вибачте, але ви бажаєте не зовсім цього — ви бажаєте комфорту як мети, а кажете про засіб її досягнення. Зайве загострення уваги на засобі вирішення лише ускладнює і віддаляє вирішення, бо чим вища мета, тим складніше її досягти. Для мене не так важливо не допустити підвищення статусу російської мови (засіб), як не допустити домінування якоїсь іншої мови в Україні над українською (мета). Така постановка питання нагадує пошуки роботи безробітньої людини — головне знайти не роботу (засіб), а заробіток (мету). Якщо для тебе головна робота (засіб), то можеш взятись за лопату і .... Відчуйте різницю. Це я "на пальцях" пояснюю.

Повернусь до виразу "мы так хотим". Про це можна говорити дуже багато. Усі ми багато чого хочемо. Звичайно, що нема видимих ніяких причин чинити перешкоди на шляху одержавлення російської мови, але так само нема причин одержавити й ще кучу мов: китайську — за велич, польську — за спорідненність чи ще якусь. Переконані російськомовні вимагають свого, намагаються переконати аргументами. Які ж ці аргументи? Наприклад, найчастіші такі: нездатність української мови стати мовою науки, ніби українська мова взагалі не мова, кількість російськомовних і, звичайно, найголовніший — "мы так хотим".

Правду кажучи, жоден з цих агрументів має ще вагоміші контраргументи, які зводять нанівець майже всі ці аргументи окрім останнього "мы так хотим". Якщо так, то може варто з цього й починати, а не мусолити про нездатність чи неспроможність до чогось української мови. Але вибачайте, бажання замало. Щоб надати держстатус російській мові мало лише не мати перешкод до цього, треба ще мати неспростовні аргументи це зробити. Це стосується будь-якого питання: будь-що треба робити лише тоді, коли це потрібно для виживання держави, а не лише тоді, коли не існує причин цього не робити. Чи може Україна існувати без китайської? Так. Чи може Україна існувати без польської? Так. Чи може Україна існувати без російської? Знову так. Чи може Україна існувати без української? Ні, бо саме українська є автохтонною й єдиною корінною і рідною мовою для корінної автохтонної державотворчої нації.

Якщо хтось вважає, що Україне загине без російської мови як державної — спробуйте навести якісь свіжі, більш вагомі та логічно краще обгрунтовані аргументи, бо ніяких більш ваговим аргументів окрім "мы так хотим" я ще не чув. Цим "мы так хотим" намагаються покрити усі контраргументи протилежної сторони.

Людина, яка каже про державний статус російської мови аргументує фактами минулого або (у кращому випадку) теперішнього часу і піклується лише про власний комфорт й не здатна ні на які жертви зі свого боку.

Людина ж, яка каже про одну державну мову, мислить категоріями майбутнього і піклується вже про державу, а не про себе і така людина здатна навіть на деякі жертви заради цього.

P.S.: А справді, невже так важко заповнити бланк готовими паспортними данними?