Весь час існування будь-якої нації є процесом її становлення, перетворень. Часто останнє перетворення нації і є її кінцем. Усе залежить від ступеня перетворення. Я б сказав, що спроби відроджування є вже прихованим доказом того, що нація не має сил рости далі або, щонайменш, це вказує на зупинку у розвитку. Така моя думка.

Отже, будь які твердження про необхідність відродження є по суті пропозиціями повернутись у минуле; точніше кажучи у минулі конфліктні ситуації; у часи приниження; у часи проміжних етапів формування сучасної української нації. Наприклад, відродження Запорозької Січі автоматично призведе до вимог наших сусідів відродити й тогочасні кордони. Вони вже лунають. Сподіваюсь не варто навіть говорити якими ці кордони були тоді.

Також були у наших предків ще й такі традиції: виганяти жінку з хати у разі коли вона народила байстрюка; кровна помста, яка була до княгині Ольгі. Вам подобаються ці традиції? Будемо їх також відроджувати?

Відродити можна щось матеріальне, наприклад, будівлю. Тут усе зрозуміло. А як бути з духовними цінностями? Я спробую дати свою відповідь. Питання відродження є питанням історичним і ставитись до нього варто саме так, тобто навчитись відрізняти об'єкти історії та їх розвиток, бо розвиток їх не завжди тривав паралельно.

ОБ'ЄКТИ ІСТОРІЇ:

  • Населення
  • Держава та незалежність
  • Територія, кордони, митниця
  • Мова, література, культура
  • Віросповідання, Церква
  • Економіка
  • Політика (як внутрішня так і зовнішня)

Пояснення: одна і та ж нація може бути розділена кордонами декількох держав. Отже, історія населення не завжди є історією країни чи мови, як це й було з українцями.

Кожна нація формується з окремих рис. У бані навряд чи ви вирізните ці риси. Звичайно, що нація набуває не всі ці риси одразу і це є ключовим моментом! Яка з українських національних рис має найдавнішу історію, з того ж часу теоретично можна вести відлік існування українців. Не одразу ж наші предки називали себе українцями, їли борщ та вбирались у вишиванку чи шаровари! Звичайно, що існування однієї з цих рис ще не робить людину українцем. Деякі з цих рис змінились до невпізнанності, деякі втратились, а деякі навпаки з'явились. І не відомо що ще буде попереду.

Коли ми кажемо про відродження нації, то у слухача виникає нерозуміння: "А відродження чого? Населення, мови, віри чи усього одразу?". Отже, дуже важливо обов'язково казати не взагалі про відродження, а окреслювати межу і сфери життя, які ми відроджуватимемо. Наприклад, не кажіть про відродження мови, бо вона видасться дуже дивною для нас у 21-му ст. і несучасною. Неможливо будувати майбутнє з мовою, яка існувала 200-400 років назад. Треба казати про відродження ставлення до української мови, треба відроджувати (а у разі необхідності й формувати) розуміння історії сучасної української мови, треба відроджувати географію її використання і т.д.

В решті-решт треба відроджувати велич, яку мали наші предки, а все інше — то лише засоби вирішення.