В мережі повно відео та текстів, в яких кажуть та пишуть відверту брехню про єдиний етнос, про єдину мову. Ніби те, що князі з Києва чи Волині могли спокійно розмовляти з населенням Суздаля чи Пскова (і навпаки), доказує єдність мови у ті далекі часи.
У такому випадку я можу вам сказати таке: київські князі могли розмовляти вільно з польським населенням, навіть з печенігами (кінець 10-го ст.)! Більше того, печеніги часто навіть воювали разом з киянами проти спільних ворогів. Ну то що, казатимо про єдність мови з печенігами? А польський Король Болеслав Хоробрий на початку 11-го століття (1018р.) пішов на Київ із зятем своїм Святополком і став там князювати, як колись Святослав князював у болгарів на Дунаї.
Будемо тепер стверджувати про єдність мови з поляками та болгарами? А князювати це не просто прийти та виступити перед натовпом людей. Шановні російські шовіністи! Це набагато складніше. Якщо під час виступу можна і перекладача взяти (у крайньому випадку), то під час князювання або військового походу перекладачем не обійдеся.
Залишається питання: "Чи можна взагалі сприймати, як доказ єдності мов, перелічені вище факти про виступи князів перед населення інших міст Русі?". Думаю що не можна.
Більше того, фахівцями вже давно з'ясовано хто, коли, як, якою мовою, де і з ким спілкувався. Вже давно з'ясовано, що на Русі не існувало єдиної мови:
История русского языка. Происхождение русского языка;
Происхождение украинского языка. История украинского языка.;
То ж навіщо спекулювати на цю тему?
Имеется два реальных источника наших сегодняшних знаний о древнеукраинских говорах. Первый – письменные памятники, давнейшие из которых были написаны в Х–ХII веках. Однако, к сожалению, записей на том языке, на котором разговаривали наши предки, не велось вообще. Литературным языком Киева был “староболгарский” (церковнословянский) язык, пришедший к нам с Балкан.
Это язык, на который в ІХ веке Кирилл и Мефодий перевели Библию. Он был не понятен для восточных славян, поскольку сохранил древний закон открытого слога. В частности, в нем звучали краткие гласные после согласных звуков, обозначавшиеся буквами “ъ” и “ь”. Однако в Киеве этот язык постепенно украинизировали: краткие звуки не читались, а некоторые гласные были заменены на свои – украинские. В частности, носовые гласные, которые до сих пор сохранились, скажем, в польском, произносились как обычные, “староболгарские” дифтонги (двойные гласные) читались на украинский манер. Кирилл и Мефодий очень бы удивились, услышав “свой” язык в киевской церкви.
Интересно, что некоторые ученые пытались реконструировать так называемый “древнерусский” язык, который был якобы общим для всех восточных славян, – опираясь на древние киевские тексты. И получалось, что в Киеве разговаривали едва ли не на “староболгарском” языке, что, конечно, никоим образом не соответствовало исторической правде.