Російською Українською 1962
188(60%) 166(49%)1963
136(46,5%) 122(40%)1964
163(51%) 156(53,5%)Здавна українська земля славилася не лише своїми природними багатствами, чорноземами, кліматом, але й талантами. Наш народ виростив і подарував світу цілу низку видатних дослідників, вчених, конструкторів, винахідників: митрополит-філософ Іларіон, ректор Болонського університету Юрій Дрогобич, митрополит-освітянин Петро Могила, геолог і палеонтолог М. Андрусов, хіміки В.Вернадський, А.Бабко, мікробіологи Д.Заболотний, І.Мечников, патофізіолог О.Богомолець, математик М.Остроградський, фізик І.Палюй, сходознавець і славіст А.Кримський, вчені в галузі техніки електрозварювання Борис та Євген Патони, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів Ю.Кондратюк, конструктор космічних ракет С.Корольов, авіаконструктор І.Сікорський…
Отже, українська наука існувала за всіх часів, але, на жаль, часто її не знали в світі саме як українську. Більшість із вчених були змушені їхати з України або ж працювати на збагачення та прославлення Росії. Ну а владні структури, чиновники від науки як за Російської імперії, так і за СРСР робили все можливе, щоб українські таланти пов'язували себе не зі своїм народом, а насамперед із російсько-радянською державою. Ідентифікувати ж нашу науку не за державою, а за українською мовою було неможливо, оскільки вихід за межі галузей філології автоматично означав неприпустимість української мови в науковій сфері. Скрізь панувала виключно російська – такий собі варіант елітної наукової мови, якою була свого часу латина: "науковою мовою абсолютної більшості галузей АН УРСР є російська, а не українська мова".1 Оскільки Вища атестаційна комісія, яка присуджує наукові ступені, знаходилася у Москві, то всі дисертації та наукові праці писалися російською мовою. Змін не відбулося навіть тоді, коли Редакційно-видавнича рада АН УРСР листом за 7 квітня 1988 p., нарешті, дозволила вченим публікувати роботи українською мовою. У свідомості наших вчених російська вкоренилася настільки глибоко, що на дев'ятому році незалежності українська мова в українській науці перебуває у зародковому стані.
Пов'язано це переважно з тим, що чимала кількість науковців сама не вважає за потрібне переходити до української мови. Натомість панують думки, подібні до точки зору академіка П.Толочка: "Говорячи про російську мову, як другу мову в Україні, ми не повинні забувати, що вона є однією із шести мов міжнародного спілкування… Тож було б нерозумним, переважно з політичних міркувань, відмовлятися від російської мови і, по суті, добровільно прирікати себе на ізоляцію… Наші українські наукові журнали, монографії і статті практично ніхто у світі не читає. У цьому можна переконатися, погортавши англомовні, німецькомовні чи, навіть, польськомовні видання з будь-якої тематики, посилань на наші праці ви там не знайдете, чого не скажеш про російськомовні видання."2
1 Україна. – 1990. – №45. – С.19.
2 Толочко П. Хто або що загрожує українській мові? – К., 1998. – С.25.
А раз так, то якщо науковці хочуть донести до світу результати своєї праці, оприлюднювати їх варто міжнародною російською мовою, і не варто переходом до української прирікати нашу науку на самоізоляцію.
Здавалося б, що прибічники подібної точки зору мали б знати причини описаного ними явища. Адже великі досягнення української науки в світі були відомі як радянські (а тепер російські). Друкування монографій українською, а не на державною і міжнародною російською мовою автоматично означало неможливість донести свої думки та ідеї до світового співтовариства, де українську науку, як і загалом всю радянську, саме завдяки мові вважали російською. Співвідношення наукових робіт (назв), виданих видавництвом Академії наук УРСР, за мовами наприкінці хрущовського "лібералізму" виглядало наступним чином:
Російською Українською
1962 188(60%) 166(49%)
1963 136(46,5%) 122(40%)
1964 163(51%) 156(53,5%)
Надалі цей показник збільшувався з цією самою тенденцією. У 1970 р. з'явився наказ про захист дисертацій тільки російською мовою і тільки в Москві. Додамо також, що україномовні видання були переважно працями з літературознавства (звичайно, під ідейним контролем партії), мовознавства та політичні. У негуманітарній сфері їх значно менше, а з фізико-математичних і технічних наук з року в рік майже зовсім не було. За даними Книжкової палати УРСР 1963 року Тех..видав випустив 121 назву книжок російською мовою і тільки 32 українською. З них підручників для вузів українською лише 1, російською – 11, хоча вузи відчували гострий брак українських підручників. Це був ще один спосіб тихого витіснення української мови з вищої освіти й науки в Україні.
Так само Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури в 1963 р. видало 122 роботи російською й 11 українською мовами; Медвидав – 188 російською та 54 українською.
На 1966 р. планувалося по 4 наукових видавництвах УРСР ("Техніка", "Здоров'я", Сільгоспвидав, Державне видавництво літератури з будівництва і архітектури) 709 видань російськомовних і 657 україномовних з обсягом 9314 і 5334 друк. арк. відповідно. При цьому українська література переважно популярного характеру, а серйозна науково-технічна майже вся російськомовна. Наприклад, видавництво "Техніка" за розділом фізико-математичні науки планувало на той самий 1966 р. 28 видань російською і аж одне (!) українською. З 102 республіканських міжвідомчих наукових збірників 86 російською мовою, а українською тільки 16. Навіть міжвідомчі наукові збірники Сільгоспвидаву переважно російськомовні.
"Замовлення на літературу за зведеним тематичним планом видавництв України на 1965 рік" з техніки, хімії, будівництва, архітектури, комунального господарства визначають 517 назв видань, з яких 82 українською мовою (тобто 16%), що в 5,6 разів менше, ніж російською. У тому числі:
Знову таки україномовні видання – це переважно другорядні речі і популярні брошури.1 У 80-ті pp. серед наукових часописів негуманітарного профілю, здається, тільки "Український ботанічний журнал" видавався українською мовою.
Тож звідки могли взятися, як пише академік П.Толочко, в англомовних, німецькомовних чи польськомовних виданнях з будь-якої тематики посилання на наші праці, якщо весь світ знав їх як російські? Звичайно, ви знайдете там посилання лише на російськомовні видання, адже україномовних відповідного рівня просто не було. Через такий стан речей всі минулі досягнення радянських часів приписуються Росії, а українській науці доводиться практично наново завойовувати світове визнання. Зробити це в умовах сучасної економічної скрути й обмеженого фінансування науки надзвичайно складно.
Але повернення українській науці власного імені через повернення до рідної мови академік П.Толочко вважає нерозумною відмовою від російської мови, "переважно з політичних міркувань". Така відмова, за П.Толочком, є, по суті, добровільним
1 Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? – С120-122.
приреченням себе на самоізоляцію від решти наукового світу, де української мови не знають, а російська відома добре. Дозволимо собі не погодиться і з цим твердженням шановного академіка.
У 60-ті pp. загальний потік наукової інформації за мовною ознакою розподілявся наступним чином: 50% – англійською, 20% – російською (тут праці і українських науковців), 30% – французькою, німецькою, італійською, японською, іспанською та деякими іншими мовами разом узятими. Сьогодні ж картина змінилася кардинально. Об'єм російськомовної наукової інформації у світовому потоці зменшився в 4 рази.1 За таких умов ризикнемо стверджувати, що саме перебування у російському мовному полі поступово заведе українську науку до ізоляції від світового співтовариства, де вже давно панує англійська. Потрібне повернення до рідної мови і паралельне вивчення англійської, котру ми дійсно знаємо мало. Тільки тоді українська наука перестане працювати на ім'я Росії й виходитиме у світ без російського посередництва.
Звичайно, цей процес не буде швидким. Спеціальна термінологія в українській мові розвинута недостатньо, і то її біда, а не вина. Проте якщо мотивувати цим своє небажання щось зробити для впровадження української мови в наукову сферу, то взагалі нічого не зміниться на краще. Тим більше, що є конкретні та яскраві позитивні приклади.
Свого часу видатний український вчений-математик М.Кравчук разом із академіком Калиновичем уклали тритомник українського математичного словника. Перші вдалі спроби створення української хімічної номенклатури, на думку істориків, належать І.Горбачевському (1905 p.). Після жовтневого перевороту, коли в Україні почалося короткотривале національне відродження, ця номенклатура лягла в основу термінології, розробленої та ухваленої з'їздами українських хіміків. У 20-х pp. серед 21 наукового інституту УРСР існував Інститут української наукової мови. Наші вчені навіть за найгірших часів русифікації, за сталінських репресій не відмовлялися від рідної мови. їх зусиллями українська наукова мова збереглася та розвивалася, щоб у майбутньому перетворитися на повсякденність.
1 Чеботарев А. Иностранные астронавты учат русский язык // Морской сборник. – 1997. – №4. – С.39.
Вони подарували її тисячам студентів, котрі навчилися самі й вчать своїх учнів найскладнішим галузям науки рідною мовою.
Тому неможливо говорити про непридатність української мови для використання в галузях сучасної науки зі складною термінологією. Ще на початку 70-х рр. саме українською мовою з'явився двотомник "Енциклопедії кібернетики". Аналогічного видання в світі не було, тому його переклали російською та англійською мовами. У Дніпропетровському державному університеті зараз виданий словник по ракетно-космічній техніці. Доктор технічних наук, професор Ю.Іщук, який є членом Вченої ради Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України, розповідав, як прекрасно використовувалася українська мова при захисті докторської дисертації В.Броварця "Синтези біорегуляторів гетероциклічної природи на основі ациламінозмішених вінілфосфонієвих солей та їх аналогів" 11 червня 1999 р. Цікаво, що жодних проблем з українською не виникло і в опонента при захисті цієї дисертації доктора хімічних наук, професора, завідувача кафедри органічної хімії Казанського хіміко-технологічного інституту ім. Кірова (Татарстан, Росія) Віктора Володимировича Москви, котрий виїхав з України до Казані ще 54 роки тому.1 От тільки деякі місцеві вчені усе ніяк не перейдуть на українську мову, оскільки вона, мовляв, термінологічно відстала.
Здавалося б, де термінологія може бути ще складнішою, аніж в математиці, хімії? Однак насправді проблеми з українською мовою виникають лише там, де її просто не бажають знати. Зокрема, журнал "Нафтова і газова промисловість", головним редактором котрого тривалий час довелося бути авторові цих рядків, зіткнувся з великим опором під час переходу з російської на українську мову в 1992 р. Хоча українці складають переважну більшість спеціалістів у цій галузі господарства України, знаходилися бажаючі стверджувати, начебто перехід на українську мову призведе до втрати журналом свого читача. Мовляв, відмова від російської стане ударом по авторитету журналу в колах спеціалістів, бо української ніхто не знає. Але в житті виявилося протилежне: тираж зріс в декілька разів, а передплачують його
1 Див.: Іщук Ю. Українською говорять іноземці. А ми… // Вечірній Київ. -1999.-24 липня.
зацікавлені спеціалісти з багатьох країн Європи, Китаю, навіть самої Росії. І українська мова не тільки не стала на перешкоді, але навпаки сприяла піднесенню авторитету України в цій специфічній галузі науки та виробництва. Адже вдалося вийти з російської "тіні" у світовому науковому співтоваристві.
Що ж стосується російської мови як однієї з шести мов міжнародного спілкування, то ми не повинні забувати, за рахунок чого вона отримала подібний статус. Останній залежить від кількості людей, котрі цією мовою користуються. У випадку з російською це часто було пов'язано з відмовою громадян від власної рідної мови через багаторічну русифікацію. То чи варто використовувати міжнародний статус російської в якості аргументу для збереження принизливого становища мови української?