від 18 липня 1863 року
Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти, видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особливій комісії.
В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Немало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить ґрунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії.
Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайший государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оное монаршого схвалення.
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. – К., 1997. — Ч. 1. — С.260-261.
ВИСНОВКИ КОМІСІЇ "ДЛЯ ПРЕСЕЧЕНИЯ УКРАИНОФИЛЬСКОЙ ПРОПАГАНДЫ" (1875 р.)
В видах пресечения опасной, в государственном отношении деятельности украинофилов, полагалось бы соответственным принять впредь до усмотрения следующие меры:
а) По Министерству внутренних дел
1. Не допускать ввоза в пределы Империи, без особого на то разрешения Главнаго Управления по делам печати, каких бы то ни было книг, издаваемых за границею на малорусском наречии.
2. Воспретить в Империи печатание, на том же наречии каких бы то ни было оригинальных произведений или переводов, за исключением исторических памятников, но с тем, чтобы и эти последние, если принадлежат к устной народной словестности (каковы песни, сказки, пословицы), издаваемы были без отступления от общерусской орфографии (т. е. не печатались так называемой "кулишовкою").
Примечание I. Мера эта была не более, как расширением Высочайшаго повеления от 3 июля 1863 года, коим разрешено было допускать к печати на малорусском наречии только произведения, принадлежащие к области изящной литературы, пропуски же книг на том же наречии, как духовнаго содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначальнаго чтения, повелено было приостановить.
Примечание П. Сохраняя силу означеннаго выше Высочайшаго повеления, можно было бы разрешить к печатанию на малорусском наречии, кроме исторических памятников, и произведений изящной словестности, но с тем, чтобы соблюдалась в них общерусская орфография, и чтобы разрешение давалось не иначе, как по рассмотрении рукописей Главным Управлением по делам печати.
3. Воспретить равномерно всякие на том же наречии сценические представления, тексты к нотам и публичные чтения (как имеющие в настоящее время характер украинофильских манифестаций).
4. Поддержать издающуюся в Галиции в направлении, враждебном украинофильскому, газету "Слово", назначив ей хотя бы небольшую, но постоянную субсидию (з боку дописано "1000 р. из сумм III жанд., в текст заключения не вводить, а только иметь в соображении"), без которой она не может продолжать существование и должна будет прекратиться (украинофильский орган в Галиции, газета "Правда", враждебная вообще русским интересам, издается при значительном пособии от поляков).
5. Запретить газету "Киевский Телеграф" (з боку дописано: "в соображении вредное влияние газеты") на том основании, что номинальный ее редактор Снежко-Блоцкий слеп на оба глаза и не может принимать никакого участия в редакции, которой заведуют постоянно и произвольно лица, приглашаемые к тому издательницею Горецкою из кружка людей, принадлежащих к самому неблагонамеренному направлению.
б) По Министерству народнаго просвещения
6. Усилить надзор со стороны местнаго учебнаго начальства, чтобы не допускать в первоначальных училищах преподавания каких бы то ни было предметов на малорусском наречии (з боку дописано: "это не существенно").
7. Очистить библиотеки всех низших и средних училищ в малороссийских губерниях от книг и книжек, воспрещаемых 2-м параграфом настоящаго проекта.
8. Обратить серьезное внимание на личный состав преподавателей в учебных округах Харьковском, Киевском и Одесском, потребовав от попечителей сих округов именнаго списка преподавателей с отметкою, о благонадежности каждого по отношению украинофильским тенденциям и отмеченных неблагонадежными или сомнительными перевести в великорусские губернии, заменив уроженцами этих последних.
9. На будущее время выбор лиц на преподавательские места в означенных округах возложить, по отношению к благонадежности сих лиц, на строгую ответственность представляющих о их назначении с тем, чтобы ответственность, о которой говорится, существовала не только на бумаге, но и на деле.
Примечание І. Существуют два Высочайшие повеления покойного Государя Николая Павловича, не отмененные Верховной Властью, а потому сохраняющие и в настоящее время силу закона, которым возлагалось на строжайшую ответственность Попечителей Округов и вообще учебнаго начальства не терпеть в учебных заведениях лиц с неблагонадежным образом мыслей не только между преподавателями, но и между учащимися. Полезно было бы напомнить о них.
Примечание II. Признавалось бы полезным принять за общее правило, чтобы в учебные заведения округов Харьковского, Киевского и Одесского назначать преподавателей преимущественно великоруссов, а малороссов распределить по учебным заведениям С.-Петербургского, Казанского и Оренбургского округов.
10. Закрыть на неопределенный срок Киевский Отдел Императорскаго Географическаго Общества (подобно тому, как в 1860-х годах закрыт в этом последнем Политико-экономический Комитет, возникший в среде Статистического Отделения), и допустить затем открытие его вновь, с предоставлением местному Генерал-Губернатору права ходатайствовать о его открытии, но с устранением навсегда тех лиц, которые сколько-нибудь сомнительны в своем чисто русском направлении (з боку дописано: "предоставить М. В. Д. войти в надлеж. сношения с кем следует относительно изыскания мер к дал. направлению этого дела").
в) По III отделению собственной его Императорскаго Величества канцелярии
11. Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправимых и положительно опасно в крае агитаторов (з боку дописано: "выслать из края с воспрещением въезда в южн. губ. и столицы, под секретное наблюдение").
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. — К, 1997. — Ч. 1. — С.261-263.
ВИТЯГ З ЕМСЬКОГО УКАЗУ ІМПЕРАТОРА ОЛЕКСАНДРА II 1876 р.
Государь Император 18 минувшего мая Всемилоствийше повелеть изволил:
1. Не допускать ввоза в пределы Империи без особого разрешения Главного управления по делам печати каких бы то ни было книг и брошюр, издаваемых на малороссийском наречии.
2. Печатание и издание в Империи оригинальных произведений и переводов на том же наречии воспретить, за исключением лишь:
а) исторических документов и памятников;
б) произведений изящной словесности.
Но с тем, чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинников, в произведениях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятого русского правописания и чтобы разрешение на печатание произведений русской словесности давалось не иначе, как по рассмотрении в Главном управления по делам печати.
3. Воспретить различные сценические представления и чтения на малорусском языке, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам.
Грушевский М. Очерк истории украинского народа. — К., 1991. — С. 332-333.
ВИТЯГ З ДОПОВІДІ ПОЛТАВСЬКОГО ГУБЕРНАТОРА МІНІСТРОВІ ВНУТРІШНІХ СПРАВ РОСІЇ 1914 р.
1. Призначати на посаду вчителів, по можливості, тільки великоросів.
2. На посади інспекторів і директорів народних училищ призначати виключно великоросів.
3. Усякого вчителя, котрий виявив схильність до українського, негайно звільняти. (...)
7. ... на чолі єпархій ставити архієреїв винятково великоросів, причому твердих, енергійних; виявляти найкрутіший тиск на священиків, заражених українофільством; парахіальних наглядачів за школами призначати виключно великоросів.
8. Звернути особливу увагу на семінарії і ставити ректорами виключно великоросів, усуваючи інших; навчальний персонал має бути тільки з великоросів; за семінарії треба взятись і викорінити дух українства, що гніздиться в них.
9. Необхідно субсидувати деякі газети в Києві, Херсоні, Полтаві, Катеринославі та ін. з метою боротьби проти українців; у газетах показувати тотожність великоросів з українцями і пояснювати, і що малоросійська мова утворилась шляхом полонізації російської в минулі часи...
...старатись, щоби євреї не прилучились до українського руху — виселяти їх із сільських місцевостей, не утворювати нових містечок і заважати економічному зростанню єврейства. (...).
12. Взагалі на різні посади не допускати людей, котрі коли-небудь, хоча б і в далекому минулому, мали стичність із українським елементом.
Іванишин В., Радевич-ВинницькийЯ. Мова і нація. — Дрогобич, 1994. — С.40-41.
ПОВІДОМЛЕННЯ ГОЛОВИ РАЙВИКОНКОМУ КЕГИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ НА ХАРКІВЩИНІ
До всіх сільрад
Згідно декрету ВУЦВКа від 1 серпня 1923 року про українізацію установ, постановою президії райвиконкома від 6 грудня 1923 року ч.3 ухвалено перевести діловодство на українську мову з 1 січня 1924 року, як в райвиконкомі, так і в сільраді і запропонувати всім робітникам, як виконкому, так і сільради уявити (тобто вивчити — авт.) українську мову до зазначеного часу, а тому райвиконком пропонує безодмінно негайно провести це в життя, про що в додаток буде надісланий вам декрет
ВУЦВКа. 18.12.1923 р. №5632
Голова Кегичівського райвиконкому Баль.
Секретар Хлистун.
"З оригіналом згідно" діловод відділу керування Андрусенко.
Кегичівський район. Збірка архівних документів і матеріалів. — Харків, 1999. — С.53.
СТЕНОГРАФІЧНИЙ ЗВІТ ЗАСІДАННЯ КОЛЕГІЇ НАРКОМОСВІТИ УСРР ПРО КУЛЬТУРНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО КАВКАЗУ
7 грудня 1930 р.
Північний Кавказ складається з чотирьох країв. Населення Північного Кавказу становить 4,5 мільйони. Нацменшості становлять 54% від загальної кількості населення Північного Кавказу. Українське населення становить 37,5%, а коли взяти населення не лише по сільських місцевостях, то відсоток підвищується до 44,5%. По містах українське населення становить 22%. В Краснодарі кількість українського населення перевищує кількість українського населення по всіх містах.
Північний Кавказ являє собою різнобарвну країну. Він має 102 нацменшості. Північний Кавказ так само має свої економічні та соціальні особливості. Там зберігається і патріархальний, і капіталістичний розвиток.
Зважаючи на національну різнобарвність і соціально-економічні умови, розв'язувати національне питання на Північному Кавказі надзвичайно важко. Це питання надзвичайно складне.
Українці почали українізувати Північний Кавказ з 1590 р. До 1850 р. українці, що переселились до Північного Кавказу, використовувались для колонізаторської мети та для завоювання Кавказу й становили собою кубанське військо, а потім були об'єднані з чорноморським військом.
Ті, хто не мали права на звання козака, становили собою так званих "городовиків".
До Жовтневої революції українське національне питання мало майже такий самий характер, як і на Україні: панувало просвітянство на відповідному соціально-куркульському ґрунті.
Тому, незважаючи на те, що українці становлять на Кубані переважну більшість, вони в найбільшій мірі зберегли українську мову з тої причини, що українська Кубань не зазнала тої російської солдатчини, яку зазнала безпосередньо Україна. Українське населення пізніше заселило Північну частину, Ставропольщину, Перщину.
Ця схема і дає можливість зрозуміти, що українське населення Північного Кавказу ніколи не поривало свого культурного зв'язку з Україною, але, незважаючи на те, що українське населення зберегло в чистоті українську мову, побут і інші ознаки української національності, все ж під час революції Північний Кавказ не визнано за Україну. Козацьку Украшу визнано за Кавказ, а не за Украшу, що зробило велику трудність у визнанні самовизначення нації. Українське населення Кубані вважало свою територію за козацьку і на цій козацькій території кубанські патріоти бажали побудувати окрему Кубанську самостійну державу, формально прифарблену в Українську.
Українські рухи на Північному Кавказі були і до Жовтневої революції, також як і по всій Україні, і лише після Жовтневої революції почали охоплювати Кубань громадянською війною до певної міри стихійно. По всій Кубані були організовані просвітянські і українські школи, але коли почалась реакція, денікінщина, українські установи на Північному Кавказі геть було знищено, що спричинилось до жорстокої класової боротьби.
Українське питання на Північному Кавказі не могло бути на початку Жовтневої революції актуально розв'язано. Тільки після вирішень XII партз'їзду почала у нас розвиватись, але довгий час тривала дискусія про Україну і українську мову, що перешкоджало запровадженню українізації на території Північного Кавказу. Дискусія точилася протягом декількох років. Одні доводили, що ніякої української мови не існує, що з історичних причин на Кубані утворилась своєрідна мова, а не українська, другі доводили що на Кубані збереглась українська мова у своїй чистоті. Ця дискусія значно затримала запровадження українізації. Вона живилась великодержавницькими тенденціями, шкідливо відбиваючись на українізації Північного Кавказу. Проти українізації надзвичайно активно виступав класовий ворог України —глитай, той самий, що брав участь у Кубанській раді та прагнув до утворення окремої Кубанської держави. Реакційна частина кубансько-українськоі інтелігенції так само виступала проти українізації і, виступаючи, проявляла український національний шовінізм, що так само в великій мірі перешкоджало запровадженню українізації на Кубані. Характерно те, що цей шовінізм зберіг в собі колонізаторські тенденції на Північному Кавказі.
Коли приступили до запровадження суцільної колективізації на Північному Кавказі, коли почали ліквідовувати глитайню, тоді стало легше запроваджувати українізацію.
Треба відзначити, що фашистські часописи зчинили великий галас, що суцільна колективізація мусить знищити національність, в той час, коли ми, виходячи з досвіду, говоримо, що суцільна колективізація є шлях до розвинення національності. Отже, ці, запроваджені радянською владою заходи, створили найкращий грунт для запровадження українізації.
Чіткі настановлення, що ми їх одержали в 1929 p., внесли повну ясність в це питання. Настановленнями наших директивних органів
було покладено край всяким дискусіям з приводу того, чи існує українська мова на Північному Кавказі, та балачкам про існування так званої окремої кубанської мови.
Ця тенденція виявляє себе і зараз, але не з такою силою, як це було раніше. Суцільна колективізація у великій мірі сприяє розв'язанню українського національного питання на Північному Кавказі. Зараз є певні досягнення в цій справі, звичайно, досягнення великі в порівнянні з тим, що ми мали 2-3 роки тому.
Зараз ми маємо 1 педінститут і 8 технікумів. До цього часу мали 1 полтавський технікум. Утворено український відділ при Кубанському роб.фаці і український відділ при Кубанському педінституті.
Коли ми розглядали постанову про допомогу нам з боку НКО УСРР, ми ухвалили, що треба відкрити Український педінститут, кубанський медінститут і цілу низку технікумів; щодо сільсько-господарського інституту — це питання ще не вирішено практично.
У 1928 р. ми мали учнів, що вчились на українській мові. Крім того, у зв'язку з посиленням українізації, ми видали через видавництво Північного Кавказу цього року 12 назв і через філію Центровидаву протягом цього року повинно бути видано 659 аркушів тиражем 2416 тис.
Зараз у нас друкується 8 назв на 18 арк — 115 000. Друкується 7 назв з художньої літератури. Зараз підготовляється до видання в найближчий час 7 назв на 24 арк. — 33 тис. По національній політиці видається 25 назв — 87 арк. і по громадських і політичних питаннях — 16 назв — 93 арк.
Так що в цій галузі ми провадимо досить значну роботу і створено досить сприятливі умови для розгорнення цієї справи. В цій справі бере участь і Головний комітет і Центрвидав СРСР.
На сьогодні ми маємо досить згуртовану групу українських письменників на Північному Кавказі, так що друкуються більш-менш визнані твори. Зараз ставимо питання про те, щоб найближчим часом утворити українську організацію письменників. Зараз маємо українську секцію при ПКАПі в Краснодарі та при ВОКПУ. Досвід цих організацій довів, що нам треба створити окрему письменницьку організацію пролетарських та селянських письменників. Виходячи із специфічності наших умов, ми повинні створити таку єдину організацію, що могла б посилити керівництво і контроль над своїми силами.
В зв'язку з ліквідацією округ створились кращі умови для запровадження українізації. В найближчий час маємо організувати 9 районових газет, крім краєвої "Червона газета", маємо видати педагогічний і літературний щомісячник, маючи на увазі, що в майбутньому з цього буде утворено 3 журнали — літературний, науково-педагогічний, політико-громадський. А тому ми заходились коло видання цього часопису.
Ми певні в тому, що здійснити національну політику партії і радянської влади на Північному Кавказі щодо українізації ми зможемо, але це цілком залежить в певній мірі і від тої допомоги, яку ми дістанемо від НКО УСРР.
Ми ухвалили таку резолюцію:
Звернути вашу увагу на те, що ми потребуємо від вас допомоги в справі художнього обслуговування української трудящої людності Північного Кавказу. Ми не маємо ні українських театрів ні інших художніх організацій, і тому, не випадково, що Недовський не має успіху на Північному Кавказі. Просвітянські гуртки є, але театру справжнього немає і можна це зробити лише допомогою НКО УСРР та його керівництва, бо ми не маємо щоб виконати цю роботу на цій ділянці. В цій галузі нам таки потрібна допомога.
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. — К, 1997. — 4.2. — С188-191.
ЛИСТ О.М. ГОРЬКОГО ДО ДИРЕКТОРА ДЕРЖАВНОГО ВИДАВНИЦТВА УКРАЇНИ О.А.СЛІСАРЕНКА З ПРИВОДУ ВИДАННЯ РОМАНУ "МАТИ"
Уважаемый Алексей Андреевич!
Я категорически против сокращения повести "Мать".
Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие "языком", но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меньшинством в области данного наречия.
При старом режиме я посильно протестовал против таких явлений. Мне кажется, при новом режиме следовало бы стремиться к устранению всего, что мешает людям помогать друг другу.
А то выходит курьезно: одни стремятся создать "всемирный язык", другие — действуют как раз наоборот.
7 мая 1926 г.
А. Пешков.
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. — К.,1997. — Ч.2. — С.69.
З ЛИСТА В.ВИННИЧЕНКА Й.СТАЛІНУ
15 вересня 1933 р.
Політбюро ЦК КП (б) У
Копія: Політбюро ВКП — т. Сталіну
...Керівний центр Компартії в Україні протягом майже всієї революції усіма засобами, що є в його розпорядженні, усуває мене від участі в боротьбі за соціалізм... тільки з тієї причини, що я — українець.
Так, товариші, тільки з цієї причини, тобто, іншими словами, тому що я гостро усвідомлюю себе членом нації, гнобленої протягом століть, що гостро усвідомлюю, бачу і розумію всю шкоду національного гноблення для боротьби за соціальне визволення цієї нації, і тому, що хочу найповнішого усунення цього гноблення — тільки тому керівні центри Компартії усували мене від участі в будівництві соціалізму не тільки у політичній формі, але й у будь-якій іншій.
...Ви, товариші, що тримаєте у своїх руках керівництво всією політикою Союзу, у більшості своїй або за походженням, або за вихованням росіяни. Ви з дитинства звикли до певного ставлення до національного питання в Росії, у розумінні панування російської національної культури і національності. Участь у визвольному русі російських революціонерів мало відображалась на цьому ставленні до національного питання. У російських революціонерів завжди було це підсвідоме сприйняття національних відносин, відбите у свідомості зневажливим і навіть ворожим трактуванням національних проблем, як буржуазних. (З яким мало не презирством ставились російські соціалісти до товаришів з національних організацій!)
Це підсвідоме сприйняття і трактування національного питання залишилося у багатьох комуністів і зараз. Це почуття власної вищості і зверхності російської національності та її культури (якщо не політики) залишилось досі. (Варто пригадати виголошений устами Х.Раковського на початку жовтневої революції лозунг диктатури російської культури в Україні). Це почуття, ця підсвідома область дуже сильна і вимагає постійної, напруженої, копіткої праці над собою.
...А тому, коли доводиться розв'язувати черговий вузол національних відносин, у багатьох з вас є схильність рубанути його у тому напрямку, який підказується цією неорганізованою, нижчою і могутньою силою — підсвідомістю... Так, найчастіше підсвідомість відкараскується тим, що будь-якого комуніста, який твердо усвідомлює свою національність, підозрює у неортодоксальності, називає дрібним буржуєм, націоналістом, шовіністом і мало не контрреволюціонером... Це відверта, очевидна жертва російському націоналізму.
...І чи не є Хвильовий і Скрипник також наслідками цього недосконалого висліду, жертвами застарілого, темного, підсвідомого трактування національного питання? І чи немає, якщо так, ще і ще багато інших жертвувань малими і великими цінностями, і все в ім'я того ж підсвідомого почуття пануючої національності?
...І чого ж дивуватись, товариші, з того, якщо не тільки малосвідома маса, але часто і зовсім свідомі члени Компартії починають сумніватися, впадати в апатію і навіть у бунтівний розпач. Судячи з національної політики партії, вони готові й інші її цілі брати під сумнів. Якщо, мовляв, така національна політика, то який же їхній комунізм? Це, мовляв, шлях не до комунізму, це будівництво не соціалізму, а поновлення старої національної єдиної неподільної Росії, поновлення старої тюрми народів. А коли так, то, мовляв, з якого дива я, українець, працюватиму на відновлення власної тюрми і поховання соціалізму?
І тих, хто так думає і відчуває, товариші, багато в Україні...
Українське слово. — 1999. — 16 вересня
СТАЛІН ПРО РОСІЙСЬКИЙ "КЕРІВНИЙ НАРОД"
Выступление И.В. Сталина на приеме в Кремле в честь командующих войсками Красной Армии.
24 мая 1945 г.
Товарищи, разрешите мне поднять еще один, последний тост.
Я хотел бы поднять тост за здоровье нашего Советского народа и, прежде всего, русского народа.
Я пью, прежде всего, за здоровье русского народа потому, что он является наиболее выдающейся нацией из всех наций, входящих в состав Советского Союза.
Я поднимаю тост за здоровье русского народа потому, что он заслужил в этой войне общее признание, как руководящей силы Советского Союза среди всех народов нашей страны.
Я поднимаю тост за здоровье русского народа не только потому, что он — руководящий народ, но и потому, что у него имеется ясный ум, стойкий характер и терпение.
У нашего правительства было немало ошибок, были у нас моменты отчаянного положения в 1941-1942 годах, когда наша армия отступала, покидала родные нам села и города Украины, Белоруссии, Молдавии, Ленинградской области, Прибалтики, Карело-Финской республики, покидала, потому что не было другого выхода. Иной народ мог бы сказать Правительству: вы не оправдали наших ожиданий, уходите прочь, мы поставим другое правительство, которое заключит мир с Германией и обеспечит нам покой. Но русский народ не пошел на это, ибо он поверил в правильность политики своего Правительства и пошел на жертвы, чтобы обеспечить разгром Германии. И это доверие русского народа Советскому правительству оказалось той решающей силой, которая обеспечила историческую победу над врагом человечества, — фашизмом.
Спасибо ему, русскому народу, за это доверие!
За здоровье русского народа!
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. — К, 1997. — 4.2. — С. 394-395.
З ПОСТАНОВИ РАДНАРКОМУ УРСР І ЦК КП(Б)У "ПРО ОБОВ'ЯЗКОВЕ ВИВЧЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В НЕРОСІЙСЬКИХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ"
20 квітня 1938 р.
...Виходячи з рішення Ради Народних Комісарів Союзу РСР і Центрального Комітету ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", Рада Народних Комісарів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У постановляють:
1.З 1 вересня 1938 р. ввести викладання російської мови як предмет вивчення по всіх неросійських школах України.
2. Вивчення російської мови почати по всіх початкових школах з II класу, а по всіх неповних середніх школах — з III класу.
3. Встановити такий обсяг знань російської мови для учнів початкових, неповних середніх і середніх неросійських шкіл:
а) учні, що закінчують початкову школу (4 класи), повинні одержувати такий запас російських слів, який дозволяв би їм зрозуміти просту розмовну мову, вільно розповідати російською мовою про знайомі їм явища оточуючого життя, володіти елементарними навичками читання і письма російською мовою;
б) учні, що закінчують неповну середню школу (7 класів), повинні вміти вільно і правильно висловлювати свої думки російською мовою як усно, так і на письмі, мати навички самостійного користування книжкою, яка відповідає їх віку, знати основи російської граматики і синтаксису і на деяких прикладах бути обізнаними з російською літературою;
в) учні, що закінчують середню школу (10 класів), повинні знати основні закони і правила російської мови, уміти вільно читати, тобто розуміти художню і наукову літературу, усно і на письмі викладати зміст прочитаного і свої думки правильною російською мовою. <...>
До 10 травня 1938 р. переглянути програми з російської мови неросійських шкіл України, звернувши увагу на недопустимість перевантаження їх навчальним матеріалом.
Передбачити в програмах з російської мови для V-VII класів вивчення, в порядку літературного читання, кращих зразків художньої російської літератури з тим, щоб починаючи з VIII класу приступити до вивчення систематичного курсу російської літератури, виділивши для цієї мети з загальної кількості годин, відведених на російську мову в VIII, IX, X класах, по 2 год. на тиждень.
6. Для забезпечення належного вивчення російської мови в неросійських школах запропонувати Народному комісаріату освіти до початку 1938/39 навчального року:
а) видати буквар, книжки для читання, підручники з граматики, урахувавши при цьому особливості вивчення російської мови в школах з неросійською мовою викладання;
б) видати необхідну методичну літературу, наочні приладдя (орфографічні таблиці, картини по розвитку мови), видати серію дитячої художньої літератури російською мовою для класного і позакласного читання учнями.
Доручити Академії наук УРСР до 1 грудня 1938 р. видати масовим тиражем російсько-український словник. <...>
8. Ввести викладання російської мови як предмета вивчення в бібліотечних, політосвітніх школах і школах освіти дорослих. <...>
10. Встановити, як правило, що викладання російської мови в початкових школах повинно провадитися учителями, які володіють рідною мовою учнів.
11. Запропонувати Народному комісаріатові освіти УРСР з осені 1938 р. при вчительських, педагогічних інститутах і університетах організувати аспірантуру для підготовки кадрів наукових працівників в галузі російської мови; в учительських інститутах — Київському, Полтавському, Ворошиловградському, Одеському, Запорізькому, Лубенському, Вінницькому, Харківському і Чернігівському організувати дворічні відділи з російської мови; в педагогічних інститутах — Київському, Харківському, Сталінському, Полтавському, Ворошиловградському, Одеському, Запорізькому, Ніжинському і Тираспільському організувати чотирирічні відділи російської мови, а при університетах — Київському, Харківському, Одеському і Дніпропетровському — трирічні відділи російської мови і літератури. <...>
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. — К., 1997. — 4.2. — С.257-258.
ІНФОРМАЦІЯ ЦК КОМПАРТІЇ УКРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТУ КПРС ПРО ХІД ВИКОНАННЯ ПОСТАНОВИ ЦК КПРС І РАДИ МІНІСТРІВ СРСР "ПРО ДОДАТКОВІ ЗАХОДИ ПО ПОЛІПШЕННЮ ВИВЧЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ ТА ІНШИХ УЧБОВИХ ЗАКЛАДАХ СОЮЗНИХ РЕСПУБЛІК"
26 травня 1983 р. Секретно.
Выполняя постановление ЦК КПСС и Совета Министров СССР, министерства и ведомства, партийные и педагогические коллективы учебных заведений Украинской ССР осуществили конкретные меры, направленные на создание условий для повышения уровня преподавания и изучения русского языка — языка дружбы и братства народов СССР, средства межнационального общения.
Ход выполнения указанного постановления обсужден на партийных собраниях и педагогических советах учебных заведений, совещаниях работников народного образования. Проведены научно-практические конференции, а также семинары-практикумы для учителей, методистов русского языка и литературы, заведующих соответствующими кафедрами вузов.
В соответствии с Основными направлениями реформы общеобразовательной и профессиональной школы усовершенствованы программы по русскому языку и литературе для всех типов школ, изданы новые — для школ с углубленным изучением русского языка и литературы и факультативных курсов. Обновлена тематика спецкурсов и спец. семинаров для студентов филологических факультетов высших учебных заведений. В школах с национальным языком обучения, профтехучилищах и техникумах производится деление классов и групп на подгруппы. Повсеместно определены опорные школы и училища передового опыта по обучению русскому языку. Возросло число школ с углубленным изучением русского языка, факультативными занятиями по этому предмету охвачено 295 тыс. учащихся национальных школ. Приняты меры по широкому вовлечению учащихся школ и других учебных заведений в кружковую работу, участию их в тематических вечерах, читательских конференциях, олимпиадах и конкурсах.
Внесены необходимые дополнения в перспективные планы научных исследований с учетом разработки актуальных проблем теории и практики обучения русскому языку. Создан республиканский межведомственный научный сборник "Русское языкознание". Завершен выпуск комплектов учебно-методической литературы к учебникам русского языка для всех типов общеобразовательных школ — всего 33 наименования. Увеличены тиражи детской художественной литературы, а также наглядных пособий по русскому языку для национальных детских дошкольных учреждений.
Больше внимания пропаганде русского языка как языка дружбы народов стали уделять средства массовой информации. Введены специальные радио- и телепередачи по обучению русскому языку учащихся и детей дошкольного возраста.
Усилено внимание к вопросам подбора, подготовки и переподготовки педагогических кадров. Все преподаватели техникумов, профтехучилищ и 97,7% учителей школ имеют высшее образование. Прием студентов на факультеты русского языка и литературы увеличился на 635 человек и будет доведен в текущем году до 3500 человек. В 9 пединститутах организована подготовка для школ с нерусским языком обучения учителей начальных классов, учителей иностранного языка с дополнительной специальностью "Русский язык и литература в национальной школе". Практический курс русского языка введен в качестве обязательного предмета во всех педагогических институтах и училищах. Расширен прием в аспирантуру.
В республике продолжается подготовка учителей русского языка и литературы из числа лиц коренной национальности Казахской ССР, Узбекской ССР и Туркменской ССР. В 1984 г. в вузы Украины их было принято 500 человек, на годичную стажировку — 150 человек, в том числе 20 человек из Молдавской ССР. С сентября прошлого года факультетам, осуществляющим подготовку учителей русского языка и литературы для союзных республик, выделено дополнительно 124 штатные единицы профессорско-преподавательского состава.
Решены вопросы повышения квалификации учителей начальных классов, русского языка школ с национальным языком обучения, а также преподавателей профтехучилищ на двухмесячных курсах при институтах и университетах. В прошлом году их переподготовлено более 15 тыс., в том числе 210 человек — из союзных республик. При трех педучилищах организована переподготовка воспитателей детских дошкольных учреждений с молдавским и венгерским языками обучения.
Проведена значительная работа по укреплению материальной базы школ, профессионально-технических училищ, средних и высших педагогических учебных заведений. Повсеместно оборудованы кабинеты русского языка и литературы в школах с молдавским, венгерским, польским языками обучения, они полностью обеспечены аппаратурой. В текущем году вводится в эксплуатацию учебный корпус Винницкого пединститута, продолжается строительство корпусов педвузов в Сумах и Харькове, а также общежитий Черкасского и Винницкого пединститутов. Выделены средства для начала строительства учебных корпусов двух пединститутов и двух институтов усовершенствования учителей.
С 1 сентября текущего года в г. Львове будет открыта республиканская специальная школа-интернат с углубленным изучением русского языка и усиленной военно-физкультурной подготовкой учащихся.
В бюджете на содержание учреждений просвещения, начиная с 1984 г, ежегодно предусматриваются ассигнования в сумме 2,5 млн. руб. на повышение ставок заработной платы учителей начальных русского языка и литературы 4-10 классов. Увеличен стипендиальный фонд на 357 тыс. руб. для повышенной стипендии студентам, занимающимся по специальности "Русский язык и литература".
Ход выполнения постановления ЦК КПСС и Совета Министров СССР по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и других учебных заведениях республики продолжает находиться на контроле.
Секретарь ЦК Компартии Украины
В.Щербицкий.
Національні процеси в Україні. Історія і сучасність. —К, 1997. — 4.2. —С.508-511.
| по месту вселения | из районов вербовки ЦЧО | число семей по плану | прибыло семей | ||
|---|---|---|---|---|---|
| район | сельсовет | колхоз | |||
| Сахновщинский | Коммунарский -»- -»- Кохановский -»- Мажарский Михайловский |
"Заветы Ленина" им.Артема "Ленинское Знамя" им.Сталина им.Ленина им.Сталина "Победа бедняка" "Ленинское знамя" |
Дмитриевский -»- -»- -»- -»- -»- -»- М.Архангельский |
20 25 30 7 23 30 -- |
16 28 46 7 25 38 26 |
7.12.1933 г.
За нач. переселенческой группы Облзу Секретарь - Дьяченко Боровок
Кегичівський район. Збірник архівних документів і матеріалів. — Харків, 1999. — С 67
Стан з українською мовою в середній освіті сьогодні
Розподіл денних середніх навчальних закладів за мовами навчання (без спеціальних та приватних закладів).
| 1997 | 1998 | |||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| місто | село | всього | місто | село | всього | |
| Кількість закладів — усього | 6331 | 14926 | 21257 | 6372 | 14873 | 21245 |
| Серед них закладів, де навчання ведеться 1 мовою | 4357 | 14505 | 18862 | 4360 | 14416 | 18776 |
| Українською | 2610 | 13323 | 15933 | 2741 | 13291 | 16032 |
| % | 42,2 | 89,3 | 75 | 43 | 89,4 | 75,5 |
| Російською | 1713 | 1034 | 2747 | 1585 | 976 | 2561 |
| % | 27,1 | 6,9 | 12,9 | 24,9 | 6,6 | 12,1 |
| Румунською | 12 | 95 | 107 | 12 | 96 | 108 |
| % | 0,2 | 0,6 | 0,5 | 0,2 | 0,7 | 0,5 |
| Угорською | 16 | 49 | 65 | 16 | 49 | 65 |
| % | 0,3 | 0,3 | 0,3 | 0,3 | 0,3 | 0,3 |
| Польською | 2 | 1 | 3 | 2 | 1 | 3 |
| % | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| Кримсько-татарською | 4 | 2 | 6 | 4 | 2 | 6 |
| % | 0,1 | 0 | 0 | 0,1 | 0 | 0 |
| Англійською | 0 | 1 | 1 | 0 | 1 | 1 |
| % | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| Двомовних навч.закладів | 1974 | 420 | 2394 | 2011 | 455 | 2466 |
| % | 31,2 | 2,8 | 11,3 | 31,6 | 3,1 | 11,6 |
| З них закладів з укр.класами | 1970 | 399 | 2369 | 2004 | 429 | 2433 |
| % | 31,1 | 2,7 | 11,1 | 31,5 | 2,9 | 11,5 |
| Тримовних навч.закладів | 0 | 1 | 1 | 1 | 2 | 3 |
| % | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| всього | місто | село | ||||||||||
| укр. | рос. | укр. | рос. | укр. | рос. | |||||||
| 1997 | 1998 | 1997 | 1998 | 1997 | 1998 | 1997 | 1998 | 1997 | 1998 | 1997 | 1998 | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Крим | 0,3 | 0,4 | 98,7 | 98,1 | 0,5 | 0,7 | 98,7 | 98,3 | 0 | 0,1 | 98,7 | 97,9 |
| Вінницька | 94,9 | 96, | 15,1 | 3,99 | 0,2 | 92,5 | 9,8 | 7,5 | 100 | 100 | 0,1 | 0 |
| Волинська | 98,8 | 99 | 1,2 | 1 | 97,7 | 98,1 | 2,3 | 1,9 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Дніпропетровська | 55 | 59,2 | 45 | 40,8 | 46,5 | 51,3 | 53,5 | 48,7 | 979 | 7,2 | 3 | 2,8 |
| Донецька | 8,6 | 10,1 | 91,4 | 90 | 5,4 | 6,6 | 94,6 | 93,4 | 37,6 | 40,5 | 62,5 | 59,5 |
| Житомирська | 91,4 | 93.2 | 8,6 | 6,8 | 85,8 | 88,7 | 14,2 | 11,3 | 99,7 | 99,8 | 0,3 | 0,2 |
| Закарпатська | 85,2 | 85,3 | 2,5 | 2,3 | 83,3 | 83,8 | 6,3 | 5,6 | 86,3 | 86,2 | 0,2 | 0,3 |
| Запорізька | 35,7 | 38,1 | 64,3 | 61,9 | 23,1 | 25,9 | 76,9 | 74,1 | 72,1 | 72,9 | 27,9 | 27,1 |
| Івано-Франківська | 98,9 | 99,1 | 1,1 | 0,9 | 97,5 | 98 | 2,5 | 1,9 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Київська | 94,2 | 95,1 | 5,8 | 4,9 | 90,4 | 91,9 | 9,6 | 8,1 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Кіровоградська | 80,8 | 84 | 19,2 | 16 | 71,7 | 76,4 | 28,3 | 23,7 | 96,9 | 97 | 3,1 | 3,1 |
| Луганська | 11,3 | 13,2 | 88,7 | 86,8 | 5 | 6,8 | 95 | 93,2 | 51,5 | 53 | 48,5 | 47 |
| Львівська | 97,3 | 97,6 | 2,5 | 2,2 | 95,5 | 96 | 4,1 | 3,6 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Миколаївська | 61,5 | 65,8 | 38,2 | 34,2 | 45 | 50,3 | 55 | 49,7 | 92,2 | 93,2 | 7,8 | 6,8 |
| Одеська | 35,3 | 37 | 62,6 | 60,9 | 22,3 | 23,8 | 77,7 | 76,2 | 56,4 | 58,1 | 38,1 | 36,4 |
| Полтавська | 87,3 | 89,3 | 12,7 | 10,7 | 78,7 | 82 | 21,3 | 18 | 99,8 | 99,9 | 0,2 | 0,2 |
| Рівненська | 99,4 | 99,6 | 0,6 | 0,59 | 8,7 | 99,1 | 1,3 | 0,9 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Сумська | 71,3 | 75,6 | 28,7 | 24,4 | 62,4 | 68,4 | 37,6 | 31,6 | 89,8 | 90,3 | 10,2 | 9,7 |
| Тернопільська | 99,4 | 99,5 | 0,6 | 0,5 | 98,7 | 99 | 1,3 | 1 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Харківська | 43,1 | 46,9 | 57 | 53,1 | 33,1 | 37,5 | 66,9 | 62,5 | 80,6 | 81,9 | 19,4 | 18,1 |
| Херсонська | 68 | 70,4 | 32 | 29,6 | 51,9 | 55,8 | 48,1 | 44,2 | 92,1 | 91,6 | 7,9 | 8,4 |
| Хмельницька | 95,1 | 97 | 4,8 | 2,9 | 91,7 | 95 | 8,2 | 5 | 99,9 | 99,9 | 0,2 | 0,1 |
| Черкаська | 90,1 | 92,1 | 9,9 | 7,9 | 83,1 | 86,5 | 16,9 | 13,5 | 100 | 100 | 0 | 0 |
| Чернівецька | 80,3 | 80,4 | 3 | 2,3 | 88,3 | 89,8 | 6,2 | 4,7 | 74,6 | 73,9 | 0,7 | 0,6 |
| Чернігівська | 86,4 | 89,3 | 13,7 | 10,7 | 79,7 | 84 | 20,3 | 16 | 98,3 | 98,6 | 1,7 | 1.4 |
| м. Київ | 82,2 | 87,1 | 17,8 | 12,9 | 82,2 | 87,1 | 17,8 | 12,9 | 0 | 0 | 0 | 0 |
| м. Севастополь | 0,6 | 1,2 | 99,5 | 98,8 | 0,6 | 1,3 | 99,4 | 98,7 | 0 | 0 | 100 | 99,6 |
| Республ. заклади | 100 | 100 | 0 | 0 | 100 | 100 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 |
Міністерство освіти України. Статистичний збірник. Середні, позашкільні, дошкільні та професійно-технічні навчальні заклади (1997-1998pp.) — К, 1999 — C.47-55
ЗВІДКИ ПОХОДИТЬ ЗАГРОЗА УКРАЇНІ
Заявление о создании внефракционного депутатского объединения "За культурное и языковое равноправие"
Мы, группа народных депутатов Украины, заявляем о создании депутатского объединения "За культурно-языковое равноправие".
Нас, депутатов-представителей различных политических партий и общественных организаций, людей разных национальностей и вероисповеданий в депутатское объединение "За культурно-языковое равноправие" привели такие обстоятельства:
1. Необходимость сохранить, защитить, укрепить и неуклонно развивать
исторические многовековые связи народов, проживающих на территории Украины, прежде всего славянских народов, тем самым упрочить мир и согласие в обществе.
2. Мы намерены, в рамках Конституции Украины, отстаивать неотъемлемое право граждан на беспрепятственное, свободное развитие и использование родного языка во всех сферах жизни и тем самым способствовать укреплению в нашем обществе уважительного, демократического отношения ко всем культурам и языкам, и безусловно — к украинскому.
Мы поддерживаем внесение изменений в Конституцию Украины с целью придания русскому языку статуса государственного наряду с украинским, а в местах компактного проживания национальных групп — придание официального статуса их языкам.
3. Мы всячески будем выступать за создание условий для овладения гражданами украинским языком и их приобщение к лучшим образцам украинской культуры и одновременно — против унижения человеческого достоинства, путем принудительной, фактически насильственной украинизации (восстанавливающей неукраинское население против украинского языка и культуры), против нарушения действующего законодательства Украины, регулирующего языковые и национально-культурные отношения в обществе.
Мы готовы инициировать постановку следующих вопросов: —внесение соответствующих изменений в ст. 10 Конституции Украины; —внесение на рассмотрение Верховного Совета Украины новой редакции Закона Украины "О языках в Украине";
—ратификацию Европейской Хартии региональных языков или языков меньшинств.
Представлять депутатское объединение "За культурно-языковое равноправие" уполномочены: Красняков Е.В., Кияшко С.Н., Алексеев В.Г., Чародеев А.В., Черновецкий Л.М.
Объединение открыто для всех депутатов, поддерживающих принципы культурно-языкового равноправия.
Витяг із проекту "Постанови Верховної Ради України
"Про особливий порядок застосування російської мови
на території України", запропонованого до розгляду Верховною
Радою депутатом Алексєєвим В., і зареєстрованим 23 січня 1997 р. за №2807.
1. Російська мова є рідною мовою значної частини населення України, вона є рідною мовою як для росіян, так і для багатьох українців та представників інших національностей і ніколи не була іноземною на більшій частині території сучасної України. Після набуття Українською державою незалежності російська мова перестала бути державною мовою СРСР, чим вищезгадана рівність національних мов була порушена.
2. Враховуючи глибокі історичні коріння росіян, їх особливу роль в розширенні і опануванні українських земель, а також їх особливу роль у сучасному житті України, відповідно до статей 10 та 11 Конституції України, росіяни визнаються нарівні з українцями корінним народом України.
3. Росіяни досить рівномірно і у великій кількості населяють Україну. Тому місцем компактного проживання в Україні визнається вся територія України, а російська мова має використовуватися скрізь, незалежно від того, яку безпосередньо частку населення становлять росіяни у конкретному регіоні; ніде російська мова не може вважатися іноземною; вона має бути мовою міжнаціонального спілкування.
4. Всі громадяни України за бажанням батьків можуть здійснювати виховання дітей російською мовою, "держава забезпечує за рахунок податків, що сплачують громадяни України", бажання батьків.
5. Подібно до дитячих садків мають існувати і заклади, що дають повну середню і вищу освіту російською мовою; внаслідок цього "вступні іспити в середні спеціальні та вищі навчальні заклади з російською мовою виховання та навчання складаються російською мовою.
6. Держава повинна забезпечувати створення росіянам загальнодержавних засобів масової інформації.
7. Все це виходить із 10 та 11 статей Конституції України та 11 статті Європейської Хартії...
ЗАБОРОНИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
1622 — наказ царя Михайла з подання московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні "Учительного Євангелія" К.Ставровецького.
1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П.Могили, К.Ставровецького, С.Полоцького, Л.Барановича, А.Радзивиловського та інших.
1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1729 — наказ Петра III переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1753 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 — розгром Кирило-Мефодіївського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може".
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців... незаперечно повинно бути обрусіння".
1876 — Емський указ Олександра II про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.
1911 — постанова VII дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи II про скасування української преси.
1914,1916- кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1926 — лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".
1933 — телеграма Сталіна про припинення "українізації".
1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1958 — закріплення у ст.20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
1973 — заборона відзначати ювілей твору І.Котляревського "Енеїда".
1974 — постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти — радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").
1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").
1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".
1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".
1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1808 — закриття "Студіум рутенум" — українського відділення Львівського університету.
1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську азбуку замінено латинською.
1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1919 — зруйнування поляками Західно-Української Республіки.
1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові
1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1995 — застереження Угорщини, що ратифікація Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 року в цій країні не розповсюджується ані на українську, ані на русинську мову.
"ПОВІДОМЛЕННЯ ДЛЯ ПРЕСИ" МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ РОСІЇ ВІД 9 ЛЮТОГО 2000 РОКУ З ПРИВОДУ ВІДРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СТАТУСУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В УКРАЇНІ
В России с тревогой продолжают следить за развитием ситуации вокруг русского языка и культуры на Украине. Похоже, что некоторые силы в этой стране намерены создать невиданный доселе в Европе феномен — сделать родной для подавляющего числа населения язык по сути изгоем, свести его до маргинального уровня, а, возможно, — и вообще выдавить. Как иначе можно расценить тот факт, что вослед декабрьскому решению Конституционного Суда Украины, которым существенно урезано правовое поле для нормального, соответствующего европейским стандартам, функционирования русского языка, предпринимаются шаги по немедленному административному претворению в жизнь этих новых, с позволения сказать, стандартов. По сообщению ряда средств массовой информации, на днях Совет по вопросам языковой политики при Президенте Украины согласовал проект правительственного постановления "О дополнительных мерах по расширению функционирования украинского языка как государственного". В их числе, в частности — и меры по "недопущению нарушений украиноязычного режима в повседневной работе аппаратов органов исполнительной власти и местного самоуправления", существенному сокращению применения русского языка в сфере культуры, в общественной жизни, в СМИ. Предусматривается ужесточить курс на дальнейшее свертывание образования на русском языке, причем тут авторы документа предлагают нечто такое, что трудно поддается осмыслению с точки зрения современного международного права — "сеть учебных заведений приводится в соответствие с этническим составом населения". То есть не с реальными потребностями людей в рамках их культурно-языковой самоидентификации, как это принято во всем мире, а по произвольному решению чиновником, принимаемому исходя из системы определения национальности человека по метрике. А ведь еще три года назад в практически полностью русскоговорящей Харьковской области две трети школ были целиком украиноязычными, минимум в трех областях (Киевская, Тернопольская и Ровенская) не оставалось ни одной школы с русским языком преподавания. В городе Киеве сегодня вы вряд ли найдете хоть один детский сад с русским языком воспитания, 60 % желающих получить образование на русском языке во Львове физически лишены такой возможности — нет мест. Подобные примеры можно продолжать. Стоит повторить, что Россия может только приветствовать усилия Украины по развитию и поддержке украинского языка, но лишь тогда, когда это делается не за счет ущемления прав человека, и не за счет административной деформации ее самобытной культурно-языковой среды. Подобного рода действия в такой чувствительной области как язык обычно имеют тяжелые последствия.
ЗАЯВА-ВІДПОВІДЬ МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ №47 ВІД 12 ЛЮТОГО 2000 РОКУ З ПРИВОДУ ВТРУЧАННЯ РОСІЇ У ВНУТРІШНІ СПРАВИ УКРАЇНИ.
Останнім часом в Росії розгорнуто масовану кампанію, в ході якої представники російських офіційних кіл висунули безпідставні звинувачення у порушенні мовних прав російської національної меншини у нашій державі. Звинувачення прозвучали навіть на адресу Конституційного суду України.
Організатори кампанії у запалі не помічають, що, по суті, звинувачують українську владу у намірі забезпечити всім громадянам невід'ємне і природне право користуватися рідною мовою у всіх сферах суспільного життя, відродити і зміцнити почуття національної ідентичності, яке викорінювалось упродовж десятиліть примусової русифікації.
Нині в Україні права осіб, що належать до національних меншин, гарантуються Конституцією України, захищені Законом України "Про національні меншини в Україні", Рамковою Конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та іншими законодавчими актами. Загальновизнано, що Україна послідовно виконує свої зобов'язання щодо забезпечення високих міжнародних стандартів у сфері прав людини і основних свобод, у тому числі перед Радою Європи. В Україні створено сприятливі умови для задоволення освітніх потреб тих, хто бажає навчатися рідною мовою.
Саме тому тенденційні закиди в бік України можна пояснити лише тим, що, на жаль, на російські офіційні установи вплинули політичні сили, які чинять опір конструктивному розвиткові українсько-російських відносин.
Нещодавно ці сили докладали зусиль для недопущення ратифікації Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. У цьому політичному Договорі, положення якого вважаємо засадничими у відносинах з Росією, містяться зобов'язання щодо "створення рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні" і "надання з цією метою рівноцінної державної підтримки". Постає закономірне запитання: а який стан справ у цій сфері в Росії?
Нагадаємо, що саме Україна, де дійсно безперешкодно діють російські школи, театри, телебачення, публікуються численні російськомовні друковані видання, неодноразово звертала увагу російської сторони на відсутність прогресу у задоволенні мовно-культурних потреб українців у Російській Федерації. Настав час відверто і відкрито дати відповідь щодо складної мовної ситуації, в якій перебуває українська діаспора у РФ, ті люди, котрі, зокрема, зробили вагомий внесок в освоєння нових економічних регіонів Сходу і Півночі Росії.
У Російській Федерації досі немає жодної державної української газети, журналу, бібліотеки чи професійного українського театру, діють лише декілька шкіл, де вивчають українську мову. Натомість в Україні — 2 тис. 399 державних шкіл з російською мовою викладання,
2 млн. 106 тисяч учнів або 31,7 відсотка від їх загальної кількості навчаються російською мовою, майже 280 тисяч дітей відвідують групи
3 російською мовою навчання і виховання в 17,6 тисячі дитячих дошкільних закладів, вищу освіту російською мовою здобувають 35 відсотків українських студентів. На сьогодні в нашій країні функціонує 14 російських театрів державного підпорядкування, 440 млн. одиниць або 55 відсотків усього бібліотечного фонду України становлять книги російською мовою, видається 1195 російськомовних газет або 49,7 відсотка від загальної кількості українських періодичних видань.
Міністерство закордонних справ України вважає, що безпідставні публічні звинувачення не є найкращим засобом вирішення питань у делікатній і життєво важливій сфері забезпечення культурно-мовних потреб української та російської національних меншин в обох країнах. Будуючи відносини стратегічного партнерства з Росією, Україна залишається прихильником цивілізованого розв'язання будь-яких проблем, що виникають у відносинах між нашими державами.
НОТА МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ РОСІЇ №600/2ДСНГ ВІД 28 СІЧНЯ 2000 РОКУ
Министерство Иностранных Дел Российской Федерации свидетельствует свое уважение Посольству Украины в Российской Федерации и имеет честь сообщить следующее.
У Российской Стороны вызывает серьезную озабоченность дальнейшее ужесточение административных и иных мер, предпринимаемых в Украине против сохранения и развития русского языка.
Так, в соответствии с последним решением Конституционного Суда Украины (№10-рп/99 от 14 декабря 1999 года) украинский язык объявляется "обязательным средством общения на всей территории Украины при осуществлении полномочий органами государственной власти и органами местного самоуправления (язык актов, работы, делопроизводства, документации и др.), а также в других публичных сферах общественной жизни". Кроме того, украинский язык провозглашается обязательным языком обучения во всех дошкольных, общих средних, профессионально-технических и высших государственных учебных заведениях страны, в то время как применение и изучение языков национальных меньшинств, в том числе русского, носит лишь разрешительный характер.
Это постановление Конституционного Суда наносит серьезный удар по положению русского языка, в первую очередь, в традиционно русскоязычных южных и восточных регионах Украины. В частности, в г.Одесса, где около 800 тыс. или 73% жителей родным языком называют русский, число русскоязычных учебных заведений, по официальным данным, сократилось с 75% в 1996-97 учебном году до 36% в 1998-99 учебном году. По статистическим данным Министерства Образования Украины, в г.Киев за период с 1989 по 1998 гг. количество русских школ сократилось со 155 до 16 и составило менее 5% от общего числа школ. В трех областях (Тернопольской, Ровенской и Киевской) полностью закрыты школы с русским языком обучения, а еще в восьми их сеть сведена почти к нулю (1-3 школы).
До минимума сокращена программа изучения в школе русской классической литературы. Она отнесена к разряду зарубежной. Для русских школьников в Украине А.С.Пушкин, М.Ю.Лермонтов, Л.Н.Толстой, Ф.М.Достоевский и даже Н.В.Гоголь становятся иностранными писателями.
Такая политика идет вразрез как с Конституцией Украины, гарантирующей "свободное развитие, использование и защиту русского языка", а также право граждан, принадлежащих к национальным меньшинствам, "на обучение на русском языке" и "государственное содействие развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности всех коренных народов и национальных меньшинств", так и с международными обязательствами Украины по недавно ратифицированной Верховной Радой Украины Европейской Хартии региональных языков и языков меньшинств.
Российская Сторона выражает надежду, что Украинская Сторона в проведении своей политики по отношению к русскоязычному населению будет действовать в духе Договора о дружбе, сотрудничестве и партнерстве между Российской Федерацией и Украиной, гарантирующем лицам, принадлежащим к национальным меньшинствам, право "свободно выражать, сохранять и развивать свою этническую, культурную, языковую и религиозную самобытность и поддерживать и развивать свою культуру, не подвергаясь каким-либо попыткам ассимиляции вопреки их воле".
Министерство пользуется случаем, чтобы возобновить Посольству уверения в своем высоком уважении.
НОТА-ВІДПОВІДЬ МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
№5.4/20-298 від 14 лютого 2000 року
Міністерство Закордонних Справ України засвідчує свою повагу Посольству Російської Федерації в Україні та у відповідь на ноту Міністерства Закордонних Справ Російської Федерації №600/2дснг від 28 січня 2000 року має честь повідомити наступне.
Українська Сторона розглядає ноту, в якій фактично дається оцінка рішення Конституційного Суду України, як таку, що не відповідає духу і практиці дипломатичного спілкування двох держав — стратегічних партнерів.
Міністерство Закордонних Справ України припускає, що зміст і тон ноти могли бути викликані недостатньою поінформованістю про стан справ щодо задоволення потреб росіян в Україні з вивчення і викладання в учбових закладах України російської мови і літератури. Те саме стосується й "Повідомлення для преси" Міністерства Закордонних Справ Росії від 9 лютого 2000 року, яке містить критичні зауваження на адресу проекту Постанови Кабінету Міністрів України "Про додаткові заходи щодо розширення сфери функціонування української мови як державної".
Міністерство Закордонних Справ України вважає за потрібне зазначити, що в Україні права національних меншин гарантуються Конституцією України, захищені Законом України "Про національні меншини в Україні", Рамковою Конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та іншими законодавчими актами. Зокрема, в Україні створено сприятливі умови для задоволення освітніх потреб всіх, хто бажає навчатися рідною мовою. Тим самим виконуються зобов'язання України перед Радою Європи у забезпеченні відповідних міжнародних стандартів в галузі прав людини і основних свобод.
У рішенні Конституційного Суду України, яким у контексті констутиційно-правового регулювання порядку застосування державної мови в Україні практично роз'яснюються та офіційно інтерпретуються положення Статті 10 Конституції України, чітко зазначається: "Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України".
Це переконливо свідчить про безпідставність тези щодо обмеження "правового поля для нормального, відповідного європейським стандартам, функціонування російської мови", — як це було заявлено у згаданому "Повідомленні для преси".
Разом з тим, враховуючи нашу взаємну стурбованість щодо забезпечення національно-культурних потреб українців у Російській Федерації, Українська Сторона пропонує розглянути комплекс цих питань на черговому засіданні Підкомісії з гуманітарного співробітництва Змішаної Українсько-Російської Комісії із співробітництва і водночас прискорити процес погодження Комплексної програми співробітництва щодо задоволення національно-культурних потреб українців у Російській Федерації (включно з українською мовою) і національно-культурних потреб росіян в Україні (включно з російською мовою).
Враховуючи зацікавленість громадськості України і Російської Федерації у виконанні відповідних зобов'язань обох Сторін у забезпеченні прав національних меншин в рамках двостороннього співробітництва, Українська Сторона вважає доцільним оприлюднити результати розгляду питання в Підкомісії в засобах масової інформації України і Російської Федерації.
Міністерство Закордонних Справ України також вважає за потрібне наголосити, що в разі продовження практики безпідставного перекручування фактів щодо реального становища із застосуванням мов в Україні, Українська Сторона залишає за собою право звернутися за незалежною оцінкою до експертів Ради Європи, Верховного Комісара ОБСЄ з прав людини або іншого високоповажного міжнародного інституту.
Водночас Міністерство Закордонних Справ України висловлює сподівання, що надалі українсько-російське взаємовигідне співробітництво, включаючи і сферу забезпечення прав національних меншин, розвиватиметься у традиційній атмосфері взаєморозуміння і дружби.
Міністерство Закордонних Справ України користується нагодою, щоб поновити Посольству Російської Федерації в Україні запевнення у своїй повазі.