Ну, що б, здавалося, слова
-Слова та голос - більш нічого!
А серце б'ється - ожива
Як їх почує!
Т.Шевченко.
День 2 листопада 1998 р. починався як звичайний робочий день, котрі заповнюють більшість нашого життя. Залишилася в минулому виборча лихоманка, а Верховна Рада України, нарешті, пережила "спікеріаду" й занурилася до роботи. Здавалося, що на якийсь час суспільно-політична активність мала б зменшитися. Однак, як це часто буває на "фронті" життєвих проблем, затишшя на одній ділянці раптом перекрив спалах на іншому. Деякі політичні сили, не полишаючи спроб послабити, а в перспективі і повністю знищити українську державність, вчинили чергову атаку на неї.
Цього разу фракція Комуністичної партії України виступила із заявою "Про порушення прав і свобод громадян України по безперешкодному, вільному розвитку і використанню рідної мови у всіх сферах життя" з метою знову загострити суспільні відносини в державі на мовному підґрунті. Ось окремі із тез, викладених у цій заяві, що дають уяву про її загальну спрямованість:
"С объявлением независимости Украины, а особенно после принятия Конституции Украины, некоторые политические силы в нашем обществе искусственно обостряют языковые конфликты, концентрируя свои усилия прежде всего против русского языка и русской культуры, а также культур национальных групп, проживающих в Украине. И дело не только в языке. Искажается, чернится история братских народов, особенно России, культивируется русофобия."
"По нашему мнению, (необходимо - авт.) официальное признание официального статуса русского языка (в Украине -авт.), предоставление национальным группам (компактно проживающим) права свободного использования, обучения на родном языке, что во многом способствовало бы разрешению ряда сложных социально-экономических проблем, смягчению социально-классовой напряженности."
На підтвердження викладеного у заяві наводилися жахливі факти і цифри, що мали б свідчити про "культивування русофобії", утиски російської мови в Україні. Під час першого її прочитання мав би виникнути праведний гнів щодо українських націоналістів, котрі вчинили замах на права мовних меншин в державі. Однак, за докладнішого аналазу цієї заяви, з'ясовується, що наведені цифри - річ лукава. Особливо, якщо відокремити їх від історії питання та об'єктивної сучасної реальності.
Важливість мовного питання в суспільстві визначається тим, що мова є однією із найважливіших цеглинок у фундаменті нації. Саме у ній відображено і зафіксовано найглибші витоки свідомості народу та його ментальність. Мова - це генератор і найвища форма патріотизму, Божий дар і берегиня культури, історії, традицій, творець культури. Вона репрезентує народ у світі, є ореолом нації й етнічним кордоном. Ось яке місце мові у визначенні поняття "народ" відводила "Українська радянська енциклопедія":
"Народ - конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, живими рисами культури і характеру".1
"Та чи інша спільнота людей, - писав всесвітньо відомий філософ Ф.Ніцше, - може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови".2
Дослідження, проведені у серпні 1992 р. відділом етносоціо-логії Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. М.Рильського АН України, з'ясували, що серед факторів, які найбільше об'єднуюють людей однієї національності, українці на перше місце поставили мову, а вже потім народні звичаї, пісні та історію.3
Тим часом КПУ у своїй заяві, як і деякі інші кола, про котрі піде мова у цій роботі, вимагають визнання двомовності українського народу, щоб цим захистити росіян від русофобії. Це типові вимоги "російськомовних" носіїв "престижної" мови, котрі намагаються бути більшими росіянами, аніж самі росіяни. Звідки взялося це явище нашого сьогодення? Що ж діється з російською мовою в Україні? І яким насправді є становище мови української? Відповіді на ці запитання присвячена ця книга.
Мусимо констатувати, що офіційні заяви, подібні до заяви комуністів у стінах Верховної Ради України 2 листопада 1998 р., мають конкретну політичну мету. Що ж за мету переслідувала фракція КПУ? В чому полягає сутність несподівано схожої з комуністичною позиції Російської Православної Церкви і відверто шовіністичних російських організацій? Та і чи такою вже несподіваною є ця схожість?
Цим та багатьом іншим питанням української мовної історії і сучасності присвячена ця книга. Адже Україна - наша Батьківщина, її доля не може бути байдужою для кожного чесного громадянина, кожного патріота.
1 Українська радянська енциклопедія. - ТЛО. - С.24.
2 Цит. за: Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. - Дрогобич, 1997.-С.50.
3 Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. - Івано-Франківськ, 1999. - С.208.