Якщо Ви вважаєте, що маєте аргументи проти моїх аргументів, тоді надам Вам деякі тези видатних постатей:
Ф.Ніцше: "Та чи інша спільнота людей, може виникнути тільки в результаті свідомого використання мови"
"Коли студенти запитали відомого російського історика В. Ключевського, якою мовою розмовляло населення Київської Русі, той відповів: "Такою ж, якою розмовляють українці і тепер.""
В.Ключевський: "Історія Росії є історією країни, що колонізується"
Ф.Енгельс: "Всяке заграбання території, всяке пригноблення царизм здійснював не інакше, як під приводом просвітництва, лібералізму, визволення народів"
За М. Максимовичем, говір руських князів тотожний говорові сучасного малоруського селянина з Київщини, а історик-лінгвист В. Ягич писав: "У Києві 12-14 ст. говорили по-малоруськи, але з відомими віцдмінностями від малоруського наріччя Волині й Галичини; ця відмінність наріччя зберіглас і до нашого часу"
Академік Кримський А. у статті "Древнекиевский говор" 1906 року прямо писав про близькість старокиївської мови до сучасної йому вимови українців північної і середньої Київщини: "Я убежден, что, в виду такого положения дел, какая-нибудь киевсколетописная котька, сидящая на присьпЬ и и умильно глядящая на голубникъ, пока не будет облита укропом из гЪлька или вспугнута хъртьом, покажется для бестендециозного великоруса не великорусской кошкой, а предком нынешней киевской кітьки, сидящей на присьпі и глядящей на голубник (голубятник). Гълькъ окажется современным киевским глеком (кувшином) и укропъ – не огородным растением (как прежде всего склонен был бы подумать нынешний великорусс), но просто кипятком (что легко может разъяснить любая сельская баба из Киевщины), а киевсколетописный хърть будет для бестендециозного великоруса несомненным предком нынешних киевских хортів (охотничих собак), который и в 10-12 веке, как и его малорусский потомок – хорт теперь, устраивал ловы (т.е. охоту) на погану котьку (погану кітьку), словно на вЬверницу (вивірицю, т.е. белку). Сколько нынешних великорусов из разъединенных провинциальных захолустий, из-за девяти земель от Киевщины пришлось бы вместе собрать для того, чтобы они совместными силами сумели объяснить на основании живого великорусского языка если не все, то хоть некоторые из этих летописных слов, свободно объясняемых из нынешней киевской малорусской речи! А подобных слов можно набрать из Киевской летописи целую гору, – и не филологи-великорусы, обыкновенная публика, будут чувствовать себя перед этим старокиевским словарем, выражаясь по-летописному невЪгласами (невігласами=невеждами). Только по капелькам, одно к одному, эти слова (и то не все) могут быть выисканы в разрозненных великорусских говорах или в старых великорусских летописях, – да и там часто под сомнением, не заимствованы ли они из южнорусских оригиналов… В конце концов окажутся и в Киевской летописи, и в других списках киевских памятников исключительно малорусские слова и обороты, известные только у малороссов, совершенно чуждые великороссам." Цит.за Погрібний А. Нахабна брехня в "українській" газеті "Комсомольская правда" // Вечірній Київ. – 1999. – 20 жовтня.
1940 р. радянський дипломат Є.Синіцин на протокольный зустрічі з діячами міністерства зовнішних справ Фінляндії "Ваше приглашение…не случайно. Оно вызвано голосом многовекового соседства наших народов, которое началось с древнейших времен, когда финские племена, известные как чудь, и великорусское племя мирно встретились в юго-восточных степях Приуралья. Историчекая наука отмечает, что по характеру финские племена были кроткими и не воинственными, что отмечалось также и русскими. Эти свойства наших предков способствовали мирному продвижению и расселению в новых местах… Она подтверждает, что финские и русские названия рек, озер и поселений идут не сплошными территориями, а располагаются вперемешку. Ученые отмечают, что ваши предки передали русским некоторые свои антропологические черты. Так, скуластость великоросса, преобладание смуглого цвета лица и особенно типичный великорусский нос, покоящийся на широком основании, с большой вероятностью относятся на счет финского влияния" - Синицын Е. Резидент свидетельствует. – М., 1996. – с.89-90.
Професор Шахматов: "Батьківщина нашої великоруської літературної мови – Болгарія. Але утворилась вона у Києві, де відчула вперше благотворний вплив народного середовища. Остаточно розвилась вона у Москві."
Незнайомець у мережі: Надання статусу ще посилить присутність рос. пропаганди на території України. В моєї сестри є знайомий (із Західної України), який познайомився з дівчиною з Ізраїлю, коли їздив туди підробляти. Потім вони одружилися. Батьки дівчини не хотіли її відпускати в Україну через те, що начебто там націоналісти вбивають всіх, хто не володіє укр. мовою. Це результат діяльності рос. мас-медій (дружніх, звичайно).