Рейтинг:  0 / 5

Звезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активнаЗвезда не активна
 

Переклад Біблії, П. Куліш. Перевод Библии П. Кулиш

Буття 1

1 У початку сотворив Бог небо та землю.

2 Земля ж була пуста і пустошня, і темрява лежала над безоднею; і дух Божий ширяв понад водами.

3 І рече Бог: Настань, сьвіте! І настав сьвіт.

4 І бачив Бог сьвіт, що воно добре; та й розлучив сьвіт із темрявою.

5 І назве Бог сьвіт день, а темряву назве ніч. І був вечір, і був ранок; день первий.

6 І рече Бог: Нехай проміж водами постане твердь, і розлучає води з водами! І сталось тако.

7 І сотворив Бог твердь; і розлучив Бог воду, що була під твердею, із водою, що була понад твердею.

8 І назве Бог твердь небо. І був вечір, і був ранок; день другий.

9 І рече Бог: Зберись, водо, що попід небом, ув одно місце, і появися суходоле. І сталось тако.

10 І назве Бог суходіл земля, а згромадженє вод назве море. І бачив Бог, що добре.

11 І рече Бог: Нехай проростить земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, щоб його насїннє було в йому. І сталось тако.

12 І вивела земля биллє травне, зело з насїннями і дерево плодовите, плодюще по свойму родові, що його насїння було в йому по свойму родові. І бачив Бог, що добре.

13 І був вечір, і був ранок; день трейтїй.

14 І рече Бог: Постаньте сьвітила, на твердї небесній розлучати день із ніччю, і бувайте знаменнями на ознаку впливочасу і днїв і років.

15 І бувши сьвітилами на твердї небесній, сьвітїте по землї. І сталось тако.

16 І сотворив Бог два сьвітила великі: сьвітило велике правити днем, і сьвітило менше правити ніччю, і зорі.

17 І поставив їх Бог на твердї небесній сьвітити на землю.

18 І правити днем і ніччю, і розлучати сьвіт із темрявою. І бачив Бог, що добре.

19 І був вечір, і був ранок; день четвертий.

20 І рече Бог: Заграйте, води, душами живими, і полинь, птаство, над землею попід небесною твердю.

21 І сотворив Бог чудища великі і усяку душу живу повзючу, що заграла ними вода, по родові їх, і всяке птаство пернате. І бачив Бог, що добре.

22 І благословив їх Бог, і глаголе: Плодїтеся і множтеся і сповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землї.

23 І був вечір, і був ранок; день пятий.

24 І рече Бог: Виведи, земле, душу живу по роду їх, четверонога і повзюче і дикого зьвіра, по родові їх. І сталось так.

25 І сотворив Бог зьвірє земне по родові їх, і скотину по родові й усе повзюче по родові їх. І бачив Бог, що добре.

26 І рече Бог: Сотворимо чоловіка в наш образ і в подобу, і нехай панує над рибою морською, і над птаством небесним, і над скотиною, і над усяким диким зьвірєм, і над усяким гадом, що лазить по землї.

27 І сотворив Бог чоловіка в свій образ, ув образ Божий сотворив його, як чоловіка і жінку сотворив їх.

28 І благословив їх Бог, і рече до них Бог: Плодїтеся і намножуйтесь, і сповнюйте землю і підневолюйте її, і пануйте над рибою морською і над птаством небесним і над усїм зьвірєм, що гасає по землї.

29 І рече Бог: Оце ж дав я вам усяке зело з насїннями, яке нї росте на землї, та й усяке дерево, що має в собі плід родющий насїннє; се нехай вам на харч.

30 І всякому зьвірові земному, і всякому птаству небесному, і всьому повзючому по землї, усякій душі живій, призначив я всяку траву й зело на харч. І сталось тако.

31 І бачив Бог, що все, що сотворив, було вельми добре. І був вечір, і був ранок; день шестий.


Буття 2

1 Так докіньчено небеса й землю з усїм войнством їх.

2 І докіньчив Бог шестого дня дїло своє, що сотворив; і почив на семий день від усього дїла, що сотворив.

3 І благословив Бог день семий, і з'ясував його сьвятим: того бо дня спочив од усїх дїл своїх, які вчинив і зробив.

4 Се початок настання небес і землї, як сотворено їх, того часу, як сотворив Господь землю і небо,

5 Не було ще на землї нїякої рослини на полях, і не росло ще нїяке зело на полях; бо Господь Бог не повелїв іще дощувати на землю, і не було ще там людей порати землю.

6 Виходила ж імла з землї і напувала всю верховину на суходолї.

7 І создав Господь Бог чоловіка з землї польової, і вдихнув йому в ноздрі живе диханнє. І став чоловік душею живою.

8 І насадив Бог сад у Едемі на востоцї, та й осадив там чоловіка, що создав.

9 І зростив Господь Бог усяке дерево із землї, принадне на погляд і смашне плодом своїм, і дерево жизняне посеред саду, і дерево познавання добра й зла.

10 І ріка виходить із Едему на поливаннє саду, а потім розлучається чотирма течіями.

11 Імя первої Пизон; ся обтекає всю Гавила землю, де знаходять золото.

12 А золото в тій землї предобре. Там знаходять і бедола-смолу і камінь оникс.

13 А друга річка зветься Гигон; ся обтекає всю Куш землю.

14 А трейтя зветься Гиддекель; се та річка, що йде на схід соньця від Ассура. А четверта річка, се Евфрат.

15 І взяв Господь Бог чоловіка та й осадив його в Едемському саду порати його і доглядати.

16 І заповідав Господь Бог чоловікові, глаголючи: З усякого древа в саду-раї можна тобі по вподобі їсти.

17 З того ж дерева, що дає знаттє доброго й лихого, з того не важитимешся їсти, ато вмреш певно того ж дня, як скоштуєш із його.

18 І рече Господь Бог: Не добре чоловікові бути самому; сотворимо йому таку поміч, щоб до пари була йому.

19 І сотворив Господь Бог із землї всякого зьвіря польового і всяке птаство небесне, і привів їх до чоловіка побачити, як він зватиме їх, і як нї назвав би чоловік їх живі душі, так щоби мусїли вони зватись.

20 І подавав чоловік назви всякій скотинї, і птаству небесному, і всякому польовому зьвірові, та про чоловіка не знайшлось такої помочі, щоб до пари була йому.

21 І попустив Господь Бог твердому сну обняти чоловіка, і як заснув, узяв одно з його ребер, та й затулив його місце тїлом.

22 І создав Господь Бог женщину з ребра, що взяв од чоловіка, та й привів її до чоловіка.

23 І каже чоловік: Се ж кість од костей моїх і тїло від тїла мого. Мусить вона зватись людина; бо її взято з чоловіка.

24 Тим оставить чоловік отця свого й матїр свою та й прилїпиться до жони своєї, і будуть удвох тїлом одним.

25 І були обоє нагі, чоловік і жона його, і не соромились.


Буття 3

1 Змій же був хитріщий над усякого польового зьвіра, що Господь Бог создав. І каже він жіньцї: Чи справдї Бог сказав: Не мусите їсти нї з якого дерева райського? І каже жінка змієві: З усякого дерева райського їсти мемо,

2 З плоду ж дерева, що серед раю, рече Бог, не їжте з його, анї доторкати метесь до нього, ато помрете.

3 І каже змій жіньцї: Нї бо, не помрете.

4 А се Бог знає, що скоро попоїсте з нього, відкриються вам очі, і будете як боги, знающі добре й лукаве.

5 І вбачала жінка, що добре дерево на їду, і принадне очима дивитись і надило тим, щоб усе знати; і взяла плоду з його та й скоштувала, і дала чоловікові свойму з собою, і скоштували.

6 І відкрились їм обом очі, і схаменулись вони, що були нагі; і позшивали листя смоковне, та й поробили пояси.

7 І почули глас Господа Бога ходячого в раї по прохолодї, і поховались чоловік і жінка його від лиця Господа Бога посеред райського дерева.

8 І покликне Господь Бог до чоловіка, і рече йому: Де єси?

9 І каже він: Голос почув я твій у саду та й злякавсь, тим що наг, та й сховавсь.

10 І рече він: Хто з'ясував тобі, що наг єси? Хиба скоштував з того древа, що заповідав я тобі з одного сього не їсти?

11 І каже чоловік: Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала менї з дерева, я й попоїв.

12 І рече Господь Бог жіньцї: Що ти вкоїла? І каже жінка: Змій спокусив мене, я й скоштувала.

13 І рече Господь Бог змієві: За те, що вдїяв таке, проклят єси між усїма скотами, і між усїм зьвірєм польовим. Лазити меш поповза, човгати меш на грудях твоїх і на череві ходити меш, і їсти меш землю по всї днї життя твого.

14 І положу ворогуваннє між тобою й жінкою і між насїннєм твоїм і насїннєм її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту.

15 А жінцї рече: Наготую тобі муки в вагонїннях твоїх; мучившись роджати меш дїти, а до мужа твого поривати ме тебе, він же панувати ме над тобою.

16 І чоловікові рече: Що послухав єси гласу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я сього єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалї і тузї харчувати мешся з неї по всї днї живота твого.

17 Тернину да осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело.

18 У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся.

19 І дав чоловік жіньцї своїй імя Ева: бо вона мати всїх живих.

20 І поробив Господь Бог чоловікові й жіньцї його одежу із шкір та й зодїг їх.

21 І рече Господь Бог: Оце і чоловік став як один ізміж нас, зрозумівши добре й лукаве, і тепер коли б не простїг руку свою, та не взяв із древа животового, да не попоїв, і не став жити во вік.

22 І вислав його Господь Бог із саду Едену порати землю, що з неї й узятий.

23 І вигнав чоловіка. І поставив на востоцї за садом Еденом херовимів з поломяними голими мечами обертасами стерегти дорогу до животового древа.


Буття 4

1 І взнав чоловік Еву, жінку свою, і завагонївши вона, вродила Каїна і промовила: Придбала я людину з Божої ласки.

2 Потім уродила брата його, Абеля. І був Абель вівчар, Каїн же пахарь.

3 І сталось по якомусь часї, що Каїн приносив Господеві жертву з польового вроджаю.

4 Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його;

5 На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн, і змарнїв.

6 І рече Господь Каїнові: Чого ти злишся, і чого змарнїв?

7 Коли чиниш добре, дак і лице весело позирає; коли ж чиниш не добре, дак на тебе гріх чигає в порозї, щоб одолїти; ти ж мусиш панувати над ним.

8 Озветься ж Каїн до Абеля, брата свого: Ходїмо в поле. І як були вони в полї, напав Каїн на брата свого Абеля та й убив його.

9 І рече Господь Каїнові: Де твій брат? А він каже: Не знаю. Хиба я сторож брата мого?

10 І рече: Що вкоїв єси? Слухай, се голосить кров брата твого до мене з землї.

11 Оце ж проклят єси прогоном із землї, що роззявила уста свої пити кров брата твого з руки твоєї.

12 Як порати меш землю, не давати ме вже з сього часу вона тобі нїякої користї. Волоцюгою й утїкачем будеш на землї.

13 І відказав Каїн Господеві: Не перебути менї того, що наробив провиною моєю.

14 Женеш оце мене з землї, і від лиця твого ховати мусь, і буду волоцюгою й утїкачем на землї і, хто зустріне мене, той і вбє мене.

15 І рече йому Бог: Тим же то, хто б убив Каїна, на того впаде помста всемеро.

16 І положив Господь знак на Каїні, щоб не вбивав його, хто зустріне його. І зійшов Каїн од обличчя Господнього, і пробував у Нод-землї, на востоцї 'д Едену.

17 І взнав Каїн жінку свою, і завагонїла вона, і вродила Геноха. Він же збудував місто в імя сина свого Геноха.

18 Генохові же породивсь Ірад, а Ірад появив Мегуяеля, а Мегуяель появив Ламеха.

19 І взяв собі Ламех дві жінки: одна на ймя була Ада, а друга на ймя була Зилла.

20 І вродила Ада Ябаля. Сей був батько тих, що живуть шатрами і держять скотину.

21 А брат його на імя був Юбаль. Сей був батько охочих до гусель та до сопілки.

22 Зилла ж і та вродила Тубаль-Каїна, праотця всїх тих, що кують мідь і залїзо. Сестра ж Тубаль-Каїнова Ноема.

23 І каже Ламех жінкам своїм: Ой Зилло й Адо, кохані жінки Ламешихи! Слухайте, що я скажу вам, чуйте слово певне. Коли б за болючу рану вбив я чоловіка, коли б за синяк одвдячив парубкові смертю, -

24 Кара б сталась за Каїна в семеро хто вбив би, за Ламеха ж у сїмдесять і сїм раз би сталась.

25 І взнав Адам жінку свою знов, і вродила вона сина і дала йому імя Сет: Воскресив бо каже, менї Бог потомство замість Абеля, що вбив Каїн.

26 І Сетові те ж появлено сина і назве він імя йому Енос. Тодї почали призивати імя Господнє.


Буття 5

1 Се книга роду Адамового: У той день, як сотворив Бог чоловіка, в образ Божий сотворив його.

2 Мужа і жену сотворив їх, і благословив їх і нарече назву їм людина в той день, як сотворив їх.

3 Поживши ж Адам двісьтї і трийцять год, появив сина в свій вид і в свій образ і дав імя йому Сет.

4 Віку Адамового після того, як появив Сета, було вісїм сот год, і появив сини й дочки.

5 А всього віку Адамового було девять сот і трийцять год, і вмер.

6 Як було ж Сетові сто і пять год, появив Еноса.

7 Як родився ж Енос, жив іще Сет вісїм сот і сїм год, і появив сини і дочки.

8 А всього віку Сетового було девять сот і дванайцять год, і вмер.

9 Як було ж Еносові девятьдесять год, появив Кенана.

10 І прожив Енос, появивши Кенана, вісїм сот і пятнайцять год, і появив сини і дочки.

11 А всього віку Еносового девятьсот і пять год, і вмер.

12 Як було ж Кенанові сїмдесять год, появив Магалалеля.

13 І прожив Кенан появивши Магалалеля вісїм сот і сорок год, і появив сини і дочки.

14 А всього віку Кенанового було девятьсот і десять год, і вмер.

15 І прожив Магалалель шісьдесять і пять год, і появив Яреда.

16 І прожив Магалалель появивши Яреда вісїм сот і трийцять год, і появив сини і дочки.

17 А всього віку Магалалелевого було вісїм сот і девятьдесять і пять і вмер.

18 І прожив Яред сто і шісьдесять і два годи, і появив Геноха.

19 І прожив Яред, появивши Геноха, вісїм сот год, і появив сини і дочки.

20 А всього віку Яредового було девятьсот і шісьдесять і два годи, і вмер.

21 І прожив Генох шісьдесять і пять год, і появив Метусалу.

22 І ходив Генох з Богом, появивши Метусалу, три ста год, і появив сини і дочки.

23 А всього віку Генохового було триста і шісьдесять і пять год.

24 І ходив Генох з Богом, і не стало його: бо взяв його Бог.

25 І прожив Метусала сто і вісїм десять год, і появив Ламеха.

26 І прожив Метусала появивши Ламеха сїм сот і вісїмдесять і два годи, і появив сини і дочки.

27 А всього віку Метусалового було девятьсот і шісьдесять і девять, і вмер.

28 І прожив Ламех сто і вісїмдесять і два годи, і появив сина.

29 І дав йому імя Нояг, каже бо: Сей розважати ме нас у працї нашій та в знемозї рук наших, як поратимем землю, що прокляв Господь Бог.

30 І жив Ламех появивши Нояга пятьсот і девятьдесять і пять год, і появив сини і дочки.

31 А всього віку Ламехового було сїм сот і сїмдесять і сїм год, і вмер.

32 Як було ж Ноягові пятьсот год віку, появив Сема, Хама і Яфета.


Буття 6

1 Як почали ж люде намножуватись на землї та понароджувалось дочок у їх,

2 Тодї сини Божі, бачивши, що в синів чоловічих дочки хороші, брали їх за жінок, хто котору вподобав.

3 І рече Господь: Не буде мій дух переважувати в людинї до віку, бо вона тїло; дак нехай віку людського буде сто і двайцять год.

4 Були тодї на землї велетьнї, та й навпосьлї, як сини Божі горнулись до дочок чоловічих, а вони їм роджали. Се ті потужники, що з давнїх давен бували високо вславлені.

5 Як же побачив Бог, що ледарство людське було велике на землї, а люде дбають повсячасно тільки про лихе,

6 Дак жалкував Господь, що сотворив чоловіка на землї, тай журився тяжко.

7 І рече Бог: Вигублю чоловіка, що із землї, як чоловіка, так і скотину, і лазюче і летюче: бо взяла мене досада, що посоздавав їх.

8 Нояг же здобувся на ласку в Господа.

9 Оце ж Ноягова й постань. Нояг був праведний чоловяга, без гріха між сучасниками своїми. Нояг ходив з Богом.

10 І появив Нояг три сини: Сема, Хама і Яфета.

11 Земля ж попсувалась перед Богом, і сповнилась насильством земля.

12 І споглянув Бог на землю, аж вона зопсувалась: бо зопсувало всяке тїло свою путь на землї.

13 І рече Бог Ноягові: Конець усякому тїлу прийшов перед мене: бо землю сповнено насильством од них. Оце ж хочу їх викоренити з землї.

14 Зроби собі ковчег із соснового дерева; гнїзда поробиш у ковчезї та й посмолиш його з середини і надвору смолою.

15 А зробиш ковчег тако: трох сот локот завдовжки ковчег, і пятьдесять локот завширшки, а трийцять локот заввишки.

16 Просьвіт зробиш у ковчезї і зведеш його в локіть угорі; двері ж у ковчезї зробиш із боку, а житла у два і у три поверхи робити меш.

17 Я ж оце наведу потоп, воду на землю, щоб вигубити всяке тїло, що є в її живий дух попід небесами, і все, що є на землї, повиздихає.

18 І поставлю заповіт (умову) з тобою: Ввійдеш у ковчег ти і синове твої і жена твоя і жени синів твоїх з тобою.

19 І од усякого живого і од усякого тїла по двоє од усїх уведеш у ковчег, щоб живими остались з тобою: самець і самиця будуть.

20 Од усього птаства по роду, і од усякої скотини по роду, і од усього лазючого, що човгає по землї по роду їх; двоє од усякого ввійдуть у ковчег до тебе, щоб зостались живими. Ти ж возьми всякої харчі собі, щоб мали ви що їсти.

21 І вчинив Нояг усе, що запові- дав йому Господь, і притьма так учинив.


Буття 7

1 І рече Бог до Нояга: Увійди сам і ввесь дом твій у ковчег; бо тебе вбачав я праведним передо мною в сьому родї.

2 Від усякої ж скотини чистої введи до себе по семеро, самця і самицю, від скотини ж нечистої по парі, самця і самицю,

3 І від птаства небесного по семеро, самця і самицю, щоб насїннє живе переховати по всїй землї.

4 Ще бо сїм день, і дощувати му на землю сорок день і сорок ночей, та й вигублю з лиця землї всяке живе, що сотворив.

5 І вчинив Нояг усе, що заповідав йому Господь Бог.

6 Ноягові ж було шістьсот год, як стався потоп водний на землї.

7 І ввійшов Нояг, і сини його, і жінка його, і жінки синів його з ними у ковчег задля води потопньої.

8 І з чистої скотини і з скотини нечистої і з птаства і з усього лазючого поповза по землї,

9 По парі ввійшло до Нояга в ковчег, самець і самиця, як заповідав Бог Ноягові.

10 І сталось по семи днях, що вода потопня поняла землю.

11 В шести сотьньому роцї Ноягового віку, другого місяця, на сїмнайцятий день місяця, того ж дня, порозверзались усї жерела великої безоднї, і хляби (вікна) небесні повідчинялись.

12 І лило на землю сорок день і сорок ночей.

13 Того дня ввійшов Нояг, Сем, Хам і Яфет, сини Ноягові, і жінка Ноягова і троє жінок синів його з ним у ковчег;

14 Вони і усяка животина по свойму роду, і всяка скотина по кодлу, і усяке лазюче поповза, що човгає по землї по кодлу свойму, і всяке птаство пернате.

15 Поввіходили до Нояга у ковчег по парі усякого тїла, що в йому є живий дух.

16 І входячі були самець і самиця од усякого тїла, як заповідав йому Бог. І зачинив Господь Бог ковчег ізнадвору.

17 І затоплювало землю сорок день, і прибувало води, і підіймало ковчег у гору над землею.

18 І впотужнювалась вода, і прибувала велико на землї, і носився ковчег по водї.

19 І впотужнювалась вода на землї несказанно, і поняла всї високі гори, попід небесами.

20 Прибула понад ними вода на пятнайцять локот, і поняла всї високі гори.

21 І повиздихало всяке тїло, що двигалось по землї, і з птаства і з скотини, і з зьвіра, і з усякого лазючого поповза по землї і всяка людина.

22 Усе, в чого було диханнє і все, що було на сусї, повиздихало.

23 І погинуло все живе, що було на земному лицї, погинуло, і людина і скотина і лазюче поповза, і птаство небесне, і вигублено все те на землї, і зоставсь Нояг один да те, що було з ним у ковчезї.

24 І впотужнювалась вода на землї сто і пятдесять день.


Буття 8

1 І спогадав Бог Нояга і все живе і всяку скотину з ним у ковчезї, і навів Бог вітра на землю, і перестало дощувати.

2 І позамикались жерела в безоднї і хляби небесні, і зупинився дощ із неба.

3 І вертались води з землї без перестану, і як уплило сто і пятдесять день, стала вода посякати.

4 І зупинився ковчег у сьомому місяцї, на сїмнайцятий день місяця, на горі Арарацькій.

5 І вбувало води більше та більше до десятого місяця, а в десятому місяцї на первий день місяця стало видко верхи по горах.

6 І сталось по сорока днях, що відчинив Нояг вікно в ковчезї, що був зробив.

7 І випустив крука, і лїтав той сюди й сюди, закіль посякла вода на землї.

8 Опісля випустив голубицю від себе, щоб довідатись, чи вода спала з земного виду.

9 Та не знайшла голубиця відпочинку нозї своїй, та й вернулась до його в ковчег: бо вода поняла вид усїєї землї. І простїг він руку тай узяв її до себе в ковчег.

10 І пождав ще других сїм день, та ізнов послав голубицю з ковчега.

11 І прилетїла голубка надвечір до його, колиж се – оливний листок у неї в дзьобочку. І дознавсь Нояг, що вода уступила з виду земного.

12 І зождав іще других сїм день, та й послав знов голубицю, і не вернулась уже до його тодї.

13 І сталось у шістьсот первому роцї на первий день первого місяця, що посякла вода на землї. І зняв тодї Нояг кришу в ковчезї, і споглянув, аж се – вид земний уже сухий,

14 А в другому місяцї на двайцять сьомий день місяця земля стужавіла.

15 І рече Господь Бог Ноягові, глаголючи:

16 Вийди з ковчега сам і жона твоя і сини твої, і жени синів твоїх з тобою.

17 І всяку животину, що з тобою і всяке тїло від птаства і від скотини і з усякого лазючого поповза по землї повиводь із собою; і плодїтесь і намножуйтесь на землї.

18 І вийшов Нояг і сини його, і жінка його, і синів його жінки з ним.

19 Усяка животина, всяке лазюче поповза по кодлах своїх повиходило з ковчега.

20 І спорудив Нояг жертівника Господеві, і взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птицї та й принїс у всепаленнє на жертівник.

21 І понюхав Господь любих пахощів, і рече: Не проклинати му вже більше землї за чоловіка; бо надих людського серця злющий з молодощів його; і не вигублювати му вже більш усього живого, як учинив.

22 Покіль земля землею, сїйба й жнива, холоднеча й спека, лїто й весна, день і ніч не перестануть.


Буття 9

1 І благословив Бог Нояга і сини його, і рече їм: Бувайте плодющі і намножуйтесь і залюднюйте землю.

2 І страх і ляк перед вами нехай находить на всяку животину земну, і на всяке птаство небесне, і на все лазюче по землї, і на всяку рибу морську. На поталу вам подав я їх.

3 Усяке двигуще, що живе на землї, буде ваша їда; як зело травяне подаю вам усе.

4 Тілько мясива з його кровю, душею, щоб не їли.

5 Крові бо вашої, душ ваших, вимагатиму, на всякій животинї мститимусь за неї і допевнятимусь душі людської від руки чоловіка, від руки брата його.

6 Хто проллє кров людську, того кров теж проливати ме чоловік: бо в образ Божий сотворив Бог чоловіка.

7 Ви ж росплоджуйтесь і намножуйтесь, буяйте по землї і множтесь по її.

8 І рече Бог Ноягові та синам його з ним, глаголючи:

9 Ось я поставляю заповіт мій з вами і з вашим потомством по вас.

10 І з усякою душею живою, що з вами, з птаством і скотиною, і з усїм живим на землї, що з вами буде, з усїма, що повиходили з ковчега.

11 І постановлю заповіт мій з вами: що нїяке тїло не вимре вже од потопньої води, і не буде вже потопу водного, щоб спустошити всю землю.

12 І рече Господь Бог Ноягові: Ось вам знаменнє заповіту, що я дав між мною і вами і між усякою живою душею, яка єсть з вами в роди вічні:

13 Райдугr мою покладаю в хмарі, щоб вона була знаменом заповіту між мною і землею.

14 І станеться, як наведу хмари понад землею, що з'явиться веселка моя в хмарі.

15 І спогадаю заповіт мій, що постав між мною і вами, і між усякою живою душею в усякому тїлї: що не буде вже води потопньої на погибель усякому тїлу.

16 А буде райдугw моя в хмарі, і дивитись му на її, щоб спогадати заповіт вічний між Богом і землею, і між усякою живою душею і всяким тїлом, яке єсть на землї.

17 І рече Бог Ноягові: Се знаменнє вмови, що постановив я проміж мною і усяким тїлом, яке єсть на землї.

18 Сини ж Ноягові, що повиходили з ковчега, були: Сем, Хам і Яфет. Хам же був отець Канаанів.

19 Троє сих сини Ноягові, і від них порозсївались люде по всїй землї.

20 І почав Нояг бути ратаєм на землї і насадив виноград.

21 І пив вино, та й упився і лежав обнаживши ся у наметї свойму.

22 І побачив Хам, отець Канаанів, наготу батька свого, і вийшовши геть оповідав обом братам своїм.

23 І взявши Сем та Яфет гуню, накинули її на плечі собі та й ійшли дивлячись назад, і прикрили наготу батька свого, а лиця їх дивились назад, і наготи батькової не бачили вони.

24 Отверезився ж Нояг од хмелю свого, та й довідався, що вчинив йому підстарший син його,

25 І рече: Ой щоб же ти долї не мав, Канаане! Рабом що найнисшим служити меш браттї.

26 Хвала Господеві! Се Бог мого Сема. А ти, Канаане, рабом у них будеш.

27 Розшируй Яфета і дай йому, Боже, седїти у Сема, у брата в наметї, а ти, Канаане, рабом у них будеш.

28 І пожив Нояг по потопі триста і пятдесять год;

29 І було всїх днїв Ноягових років деватьсот пятьдесять, і вмер.


Буття 10

1 Се ж постань синів Ноягових, Сема, Хама та Яфета, і понароджувались їм сини по потопі.

2 Сини Яфетові: Гомер та Магог, та Мадай, та Яван да Тубал, та Месех, да Тирас.

3 А сини Гомерові: Аскеназ та Рифат та Тогарма.

4 А сини Яванові: Елиса, да Тарсис, Киттим та Доданим.

5 Від сих розселились люде в країнах невірних, по землях своїх, по мовах своїх, по родинах своїх, по племенах своїх.

6 А сини Хамові: Куш та Мизраїм, да Фут, да Канаан.

7 А сини Кушові: Себа та Гавила, да Сабта, да Рахма, да Сабтека; а сини Рахмові: Шеба та Дедан.

8 І появив Куш Нимрода. Сей почав бути велетнем на землї.

9 Сей був велетень ловець перед Господом; тим і мовляли: як Нимрод, велетень ловець перед Господом.

10 Царюваннє ж його роспростерлось на Бабилон, і Ерех, і Аккад, і Калне у Синеяр землї.

11 Із тієї землї вийшов Ассур, та й збудовав Ниневу і Регобод-Ір, і Калаг,

12 І Резен між Ниневою і Калагом; було то місто велике.

13 Від Мизраїма родились Людій, Анамій, Легавій і Нафтухій,

14 І Патрусїй, Каслугій, від котрих пійшли Филистимцї, да Кафторій.

15 Від Канаана ж родились Зидон, його перворідень, та Хет,

16 Євусій, та Аморій, та Гергасїй,

17 Та Гевій, да Аркей, да Синей,

18 Та Арвадїй, та Земарій, да Гаматїй; а потім розродились родини Канаанські.

19 А займище Кананеїв сягало від Сидону до Герару, до Гази, до Содому і Гоморри й Адами й Зевоіму аж до Лаши.

20 Се сини Хамові по їх родинах, і мовах, і землях, і племіннях.

21 І Семові, праотцеві всїх дїтей Еберових, братові Яфетовому старшому, понароджувались сини.

22 Сини Семові: Елам, та Ассур, та Арфаксад, та Люд, та й Арам.

23 А сини Арамові: Уз да Хул, да Гетер, да Маш.

24 Арфаксад же появив Салу, а Сала появив Ебера.

25 А Еберові вроджено два сини; одного звали Фалек, бо за його життя земля була подїлена, а брата його на імя звали Йоктан.

26 А Йоктан появив Алмодада та Шалефа, та Газармавета да Єраха,

27 Та Гадорама, та Узала, та Диклу,

28 Обаля, та Абимавеля, та Шеву,

29 Та Офира, та Гавилу, та Йовава. Всї 'ці сини Йоктанові.

30 А поосїдали вони від Мешари до Сефари гори, що на схід соньця.

31 Се сини Семові по їх родинах, мовах, по їх займищах, по їх народовинах.

32 Се роди синів Ноягових по їх свояцтвах, по їх племіннях; і від них порозходились народи по землї після потопу.


Буття 11

1 І була вся земля мова одна і слово одно.

2 І сталось, як мандрували вони від схід соньця, що знайшли поділлє в Синеяр землї, та й осїлись там.

3 І мовляли одно 'дному: Нумо лишень робити цеглу та випалювати. І була в їх цегла за камінь а земляна смола за вапну.

4 І мовляли: Нумо споруджувати місто із баштою, щоб її верх був до небес, і зробімо собі память, щоб не розпорошитись нам по всїй землї.

5 І зійшов Господь побачити город і башту, що споруджували сини чоловічі.

6 І рече Господь: Оце ж рід один, мова одна в усїх, а се тільки почин їх заходу коло працї; і тепер нїщо їх не зупинить нї від чого, що задумали зробити.

7 Зійдемо ж униз та помішаємо їх мову, щоб не розуміли одно 'дного.

8 І розсїяв їх ізвідти Господь по лицю всієї землї; і покинули споруджувати город і башту.

9 Тим проложено йому імя Бабель: бо там помішав Господь мову всієї землї, і звідти розсїяв їх Господь по лицю всієї землї.

10 А се постань Семова. Було Семові сто лїт, як появив Арфаксада, у другому роцї по потопі.

11 І пожив Сем після того, як появив Арфаксада, пятсот год, і появив сини й дочки, та й умер.

12 І пожив Арфаксад трийцять і пять год, і появив Селу.

13 А пожив Арфаксад після того, як появив Селу, чотири ста і три роки, та й появив сини й дочки.

14 І пожив Села трийцять год, і появив Ебера.

15 А пожив Села після того, як появив Ебера, чотири ста і три роки, і появив сини й дочки.

16 І пожив Ебер трийцять і чотири годи і появив Пелега.

17 А пожив Ебер після того, як появив Пелега, чотири ста і трийцять год, і появив сини й дочки.

18 І пожив Пелег трийцять год, і появив Регува.

19 А пожив Пелег після того, як появив Регува, двістї і девять год, і появив сини й дочки.

20 І пожив Регу трийцять і два роки, і появив Серуга.

21 А пожив Регу після того, як появив Серуга, двістї і сїм год, і появив сини й дочки.

22 І пожив Серуг трийцять год, і появив Нагора.

23 А пожив Серуг після того, як появив Нагора, двістї год, і появив сини й дочки.

24 І пожив Нагор двайцять і девять год, і появив Тару.

25 А пожив Нагор після того, як появив Тару, сотню і девятнайцять год, і появив сини й дочки.

26 І пожив Тара сїмдесять год, і появив Аврама, Нагора й Гарана.

27 А се постань Тарина. Тара появив Аврама, Нагора і Гарана; Гаран же появив Лота.

28 І вмер Гаран перш отця свого Тари в землї ріднїй своїй, в Урі Халдейському.

29 І побрали собі Аврам і Нагор жінок. Імя Аврамовій жінцї було Сара; імя ж Нагоровій жінцї було Милка Гаранівна, дочка батька Милки й батька Іски.

30 Сара ж була неплідна, не мала дїтей.

31 І взяв Тара Аврама да Лота, сина Гаранового, сина свого сина, да невістку свою Сару, сина свого Аврама жінку, та й вивів їх із Ура Халдейського, щоб ійти в землю Канаанську, і прийшли в Гаран та й осїлись там.

32 А віку Тариного було двістї і пять год, і вмер Тара в Гаранї.


Буття 12

1 І рече Господь Аврамові: Зійди з землї твоєї і від роду твого і з домівки отця твого у ту землю, що тобі покажу.

2 І зроблю тебе народом великим, і благословлю тебе і звеличу імя твоє, і будеш благословен.

3 І благословлю благословляючих тебе, а кленучих тебе проклену. І благословляться в тобі всї племіння землї.

4 І пійшов Аврам, як глаголав йому Господь, і йшов із ним Лот. Аврамові ж було сїмдесять год, як ізійшов із Гарану.

5 І взяв Аврам Сару, жінку свою, да Лота, сина брата свого, і все майно своє, яке нажили в Гаранї, і всякі душі, що здобули в Гаранї, та й зійшли геть, щоб ійти в землю Канаанську. І прийшли в Канаан землю.

6 І пройшов Аврам землю до врочища Сихема, до дубрави Морv, Канаанеї ж тодї жили в тій землї.

7 І явивсь тодї Господь Аврамові, і рече йому: Потомкам твоїм надїлю землю сю. І спорудив там він жертівника Господеві, що явивсь йому.

8 І двинув звідти в гори, на восток ід Бетелю, і напяв намет свій на захід соньця від Бетеля, а від Гая на востоцї, і спорудив там жертівника Господеві, і призвав імя Господнє.

9 І подававсь Аврам усе далїй та далїй, простуючи на полуднє.

10 І сталась голоднеча в тій землї, і спустивсь Аврам у Египет на пробуваннє таменькі, бо тяжка була вона в тій землї.

11 Сталося ж, як наближавсь до входу в Египет, рече він Сарі, жінцї своїй: Оце ж я знаю, що ти молодиця гарна.

12 От, як Египтяне тебе побачять, дак і казати муть: Се жінка його, та й убють мене, тебе ж оставлять живою.

13 Кажи ж, що ти менї сестра, щоб добре менї було задля тебе.

14 І сталось, як прийшов Аврам у Египет, от і вбачали Египтяне, що жінка його була молодиця гарна дуже.

15 І як побачили її врядовики Фараонові, дак вихваляли перед Фараоном, і взято молодицю в палати Фараонові.

16 І з Аврамом обійшовся він добре задля неї, і надїлено його вівцями й волами, ослами й рабами, рабинями й ослицями й верблюдами.

17 Та вдарив Господь Фараона й дом його тяжкими язвами задля Сари, жінки Аврамовоі.

18 І прикликав Фараон Аврама та й каже: Що се вдїяв єси менї? Чом не сказав єси менї, що вона жінка тобі?

19 Про що певнив єси: Вона сестра менї? Я й узяв її собі за жінку. Тепер же ось тобі жінка твоя; возьми її та й ійди собі.

20 І повелїв Фараон людям своїм, щоб випроводили його й жінку його і усе, що було його.


Буття 13

1 І зійшов же Аврам геть із Египту з жінкою своєю й усїм, що мав, і Лот із ним, на полуднє.

2 І був Аврам богатий вельми на скотину, на срібло й на золото.

3 І ходив мандрівками своїми все далїй і далїй із полуденньої землї до Бетеля, аж до того місця, де був його намет перше між Бетелем та Гаєм,

4 На те врочище, де спорудив жертівника вперве. І призвав там Аврам імя Господнє.

5 І в Лота, що ходив з Аврамом, були й вівцї і товар і намети.

6 І не вмішчала їх земля, щоб їм жити вкупі; бо майно їх було велике, так що не можна було жити вкупі.

7 І була звяга між чабанами скоту Аврамового і між чабанами скоту Лотового. Канаанеї ж і Ферезії тодї жили на землї тій.

8 Рече ж Аврам Лотові: Нехай не буде звяги між мною й тобою і між чабанами моїми та чабанами твоїми: бо ми брати.

9 Хиба ж не вся земля перед тобою? Відлучись від мене: коли ти налїво, я направо; коли ж ти направо, я налїво.

10 І звівши Лот очі свої, побачив усю околицю Йорданську, що перше нїж зруйнував Господь Содому й Гоморру, вся до Сигора наповнена була водою, як сад Господень і як земля Египецька,

11 І вибрав собі Лот усю околицю Йорданську, і відійшов Лот ід востоку, і розлучився кожен із братом своїм.

12 Аврам осївся в землї Канаанській, а Лот осївся в городах околишнїх, і двинув з наметом своїм до Содому.

13 Люде ж Содомські та були злющі й грішні перед Господом вельми.

14 Господь же рече Аврамові після того, як Лот розлучивсь із ним: Позирни очима твоїми, та поглянь од місця, де ти тепер, ід півночі, ід полудню, ід востоку, ід заходу.

15 Бо всю землю, що ти вбачаєш, тобі оддам, і потомкам твоїм навіки.

16 І вчиню потомки твої, як пісок земляний; коли хто зможе злїчити пісок земляний, то й потомки твої злїчить.

17 Уставши, пройди землю в довжину і в ширину її; бо тобі оддам її.

18 І відселившись Аврам, прийшов та й осївсь коло Мамрієвого дуба, що був у Гебронї, та й спорудив там жертівника Господеві.


Буття 14

1 Сталося ж за часів Амрафела царя Синеярського, і Арійоха, царя Еллазарського, Кедорлайомера, царя Еламського, і Тидала, царя Гоїмського,

2 Що вчинили вони рать із Берою, царем Содомським, і з Бирсою, царем Гоморським, і з Синабом, царем Адамським, і з Семебером, царем Зебоїмським, і з царем Белїйським, се єсть Сигорським.

3 Всї вони змовились ізійтись на Сиддим-долинї, се єсть теперенькі Море Солоне.

4 Дванайцять год були вони підневолені Кедорлайомерові, а в чотирнайцятому роцї відступили.

5 І прийшли в чотирнайцятому роцї Кедорлайомер і царі, що були з ним, та й побили Рефаїмів ув Астарот Карнаїмі, а Сусїїв у Гамі, а Еміїв на Кириятаїм-долинї,

6 А Горіїв на їх Сеїр-горах, до Ель-Парана, що лежить на захід соньця від пустині.

7 І повернули звідти та й дойшли до Ен-Мишпата, се Кадес, і звоювали всю землю Амаликиїв та Аморіїв, що жили у Газазон-Тамарі.

8 Вийшов же царь Содомський, і царь Гоморський, і царь Адмейський, і царь Зебоїмський, і царь Белїйський чи Сигорський, та й постали проти них на Сиддим-долинї:

9 Проти Кедорлайомера, царя Еламського, та Тидала, царя Гоїмського, та Амрафела, царя Синеярського, та Арійоха, царя Еллазарського, чотири царі проти пятьох,

10 На Сиддим же долинї та було багацько ям. І побігли царі Содомський та Гоморський та й попадали туди, а ті, що зістались, побігли в гори.

11 І позабирали вони все добро Содомське й Гоморське й усї харчі їх та й пійшли звідти.

12 І взяли Лота, сина брата Аврамового, що жив у Содомі, та й рушили звідти.

13 Аж ось прийшов один, що втїк, та й сказав Аврамові Євреєві, що жив коло дубів Мамрія Аморієнка, брата Єсколового та Анерового, сї ж були союзники Аврамові.

14 Чуючи ж Аврам, що його небожа зайнято в полонь, уворужив своїх сьвідомих кметїв, що породились у його в господї, три сотнї і восїмнайцятеро, та й двинув нагоньця до Дану.

15 І роздїливсь, він і його кметї, на купи, та й напав на їх у ночі і побив їх, і вганяв за ними аж до Хоби, що лежить на півнїч од Дамаска.

16 І вернув усе майно їх, і Лота, небожа свого, вернув і майно його, і жінок і кметї.

17 Вийшов же царь Содомський назустріч йому, після того як вернувсь, подужавши Кедорлайомера й царів, що були з ним, на Саве-долину, се долина Царська.

18 А Мелхизедек, царь Салемський, винїс хлїб і вино; був же він сьвященник Бога вишнього.

19 І благословив його, і рече: Благословен ти, Авраме, від всевишнього Бога, Владики неба і землї!

20 І благословен Бог всевишнїй, що подав тобі у руки ворогів твоїх запеклих! Аврам дав йому десятую часть із всього.

21 Каже ж і царь Содомський Аврамові: Оддай менї кметї, майно ж возьми собі.

22 Рече ж Аврам до царя Содомського: Здіймаю руку мою до Господа Бога вишнього, що сотворив небо й землю:

23 І нитки й ременя обувнього не возьму з усього твого, щоб не сказав: Я збогатив Аврама.

24 Нїчогісїнько менї, опріч єдино, що поїли кметї мої та кромі частини мужів, що ходили зо мною: Анер, Єшколь і Мамрій нехай беруть свою частину.


Буття 15

1 Після того, як се сталось, було слово Господнє до Аврама у видїнню: Не бійсь, Авраме; я тобі щит, нагорода твоя велика буде вельми.

2 Рече ж Аврам: Владико Господе, що менї даси? одпускаюсь я бездїтен, а наслїдник моєї худоби сей Дамашчанець Елиєзер.

3 І рече Аврам: Не дав єси менї потомства, дак раб моєї господи наслїдник мій буде.

4 І знов слово Господнє було до його і глаголе: Не буде він твоїм наслїдником, а той хто вийде з тебе, той буде наслїдник тобі.

5 І вивів його з намета і рече: Позирни на небо та злїчи зорі, коли зможеш злїчити їх. І рече: Такі будуть потомки твої.

6 І поняв Аврам віри Господеві, і він полїчив йому те за праведність.

7 Рече ж до його: Я Господь, що вивів тебе із Ура Халдейського, щоб оддати тобі землю сю в наслїддє, наслїдствовати.

8 І рече: Владико Господе, почому знати му, що наслїдити му її?

9 Рече ж до його: Возьми менї телицю трилїтню, та козу трилїтню, та барана трохлїтка, та горлицю, та голубеня.

10 Узяв же він усе те та й порозтинав пополам, і положив їх противолично одну частину до другої, а птиць не розтинав.

11 Злетїлося ж птаство на труп розтятий; Аврам же зганяв його.

12 А як заходило соньце твердий сон обняв Аврама, і страх у темряві великий напав на його.

13 І речено було до Аврама: Знаючи знай, що переселятись буде потомство в землю не свою, і підневолять його, і тїснити муть його чотири ста лїт.

14 Народові ж тому, що йому будуть підневолені, дам присуд я, а потім ізійдуть геть із майном великим.

15 Ти ж одійдеш до отцїв твоїх з упокоєм, і поховають тебе в старощах добрих.

16 У четвертому ж родї вернуться сюди; не сповнились бо гріхи Аморіїв і досї.

17 Як же було соньце на западї та згусла темрява тодї, наче піч задимувала, і поломя огняне пройшло між розтятими частинами.

18 У той день завітував Господь з Аврамом завіт, глаголючи: Потомству твойму дам землю сю від ріки Египецької до ріки великої, ріки Евфрата:

19 Кеніїв, і Кенесіїв, і Кедмоніїв,

20 І Хетіїв, і Ферезіїв, і Рефаїв,

21 І Аморіїв, і Кананеїв, і Гергесіїв, і Ебусеїв.


Буття 16

1 Сара ж Аврамова жінка да не роджала йому. Була ж у неї рабиня Египтянка на імя Агара.

2 І рече Сара до Аврама: Се зачинив мене Господь, щоб не роджати; дак увійди до рабинї моєї, щоб у мене були дїти від неї. І послухав Аврам гласу Сариного.

3 І взяла Сара, Аврамова жена, Агару, рабиню свою Египтянку, після того, як Аврам седїв осадою десять років у землї Канаанській, та й оддала її за жінку мужові свойму Аврамові.

4 І ввійшов до Агари, і завагонїла. Як же почулась вона, що завагонїла, почала зневажати господиню свою.

5 І рече Сара до Аврама: Зневага менї від тебе. Вона ж почуваючись вагітною, зневажає мене. Суди Бог між мною й тобою.

6 Рече ж Аврам до Сари: Ось рабиня твоя в руках у тебе. Твори їй по твоїй вподобі.

7 Узялась тодї жорстко за неї Сара, і зійшла та з очей у неї. І знайшов її ангел Господень коло криницї в пустинї, по дорозї в Сур.

8 І рече: Агаро, Сарина рабине, звідкіля прийшла єси і куди хочеш ійти? І каже: Зійшла з очей Сари, господинї моєї.

9 Рече ж їй ангел Господень: Вернись до господинї твоєї та покорися під руку її.

10 Рече ж їй ангел Господень: Намножу я потомство твоє безлїч.

11 І рече їй ангел Господень: Оце ходиш важкою, і вродиш сина, і даси йому імя Ізмаель; бо Господь почув тїсноту твою.

12 Сей буде дикий чоловік. Рука його проти всякого чоловіка, і всякого чоловіка рука проти його, і седїти ме він у всїх родичів своїх на шиї.

13 І дала вона імя Господеві, що глаголав до неї: Бог бачений. Бо казала: Я бачила того, хто явивсь менї.

14 Тим прозвано криницю ту: "Криницею Живого, що мене бачить." Се між Кадесом і Баредом.

15 І вродила Агара Аврамові сина, і дав Аврам імя синові, що вродила йому Агара, Ізмаель.

16 Аврамові ж було вісїмдесять і шість год віку, як Агара вродила Авраму Ізмаеля.


Буття 17

1 А як було Аврамові девятьдесять і девять год віку, явивсь Господь Аврамові, і рече йому: Я Бог всемогущий. Ходи передо мною і бувай щирий і праведен.

2 І вчиню заповіт мїй проміж мною й тобою, і намножу тобі потомків безлїч.

3 І впав Аврам ниць на лице своє, і рече йому Бог і глаголе:

4 Се я, що вчинив заповіт мій з тобою, що будеш ти праотець купи народів.

5 І не зватимуть уже тебе на імя Аврам, а буде імя твоє Авраам, бо я вчинив тебе отцем купи народів.

6 І зрощу тебе вельми велико і вчиню тебе народами, і царі виходитимуть із тебе.

7 І поставлю мій заповіт між мною й тобою, і потомками твоїми по тобі в їх родах про віковічний заповіт, щоб менї бути Богом тобі і потомкам твоїм по тобі.

8 І дам тобі і потомству твойму по тобі землю, що в нїй тепер чужениця єси, всю Канаан землю на віковічню державу, і буду їх Богом.

9 І рече Бог Авраамові: Ти ж заповіт мій певнити меш, ти й потомки твої по тобі в їх роди.

10 Ось заповіт, що ви певнити мете між мною й вами й потомством твоїм по тобі. Усяке хлопя між вами мусить бути обрізано.

11 Обрізувати метеся ж ви на тїлї вашої передньої шкірки, і се буде ознакою заповіту між мною й вами.

12 І в вісїм день віку мусить бути кожне хлопя обрізане проміж вами з роду в рід, і той хто родивсь у господї, і той, кого куплено за гроші, що не з твого роду.

13 Хто родивсь у твоїй господї і кого куплено за гроші, повинен бути обрізаний; і сим робом заповіт мій буде на вашому тїлї про заповіт віковічний.

14 А необрізаний музького полу, такий що тїло його передньої шкірки необрізане, такого викоренити з народу його; він поламав заповmт мій.

15 І рече Бог Авраамові далїй: Жену твою Сару не мусиш уже звати на імя Сара, а Сарра буде імя її.

16 І благословлю її, і дам тобі сина від неї, і буде вона народами, царі в народів із неї будуть.

17 І впав Авраам ниць і осьміхнувсь; і рече в думцї своїй: Столітьньому б то появити сина? І як би то Сарра девятьдесятолїтна да вродила?

18 Рече ж Авраам до Бога: Нехай хоч Ізмаель живе перед тобою.

19 Рече ж Бог до Авраама: Стеменно, Сарра жена твоя вродить сина тобі, і наречеш імя йому Ізаак, і поставлю завіт мій із ним про завіт вічнїй із потомством його по йому.

20 Тай про Ізмаеля вислухав я тебе, і ось благословлю його і вирошчу його і намножу його велико: дванайцять князїв появить, і дам йому бути народом великим.

21 Завіт же мій поставлю з Ізааком, що тобі вродить Сарра о 'цїй самій добі, в лїто друге.

22 Скіньчив же Бог слово до його, і знявся Бог од Авраама.

23 І взяв Авраам Ізмаеля, сина свого, і всю доморослу челядь свою, і всїх купленних за гроші, і ввесь музький пол зміж людей господи Авраамової, тай пообрізував крайню плоть їх того самого дня, як промовив йому Бог.

24 Авраамові ж було девятьдесять і девять год, як обрізано крайню плоть йому.

25 А Ізмаелеві, синові його, було тринайцять літ, як обрізано крайню плоть його.

26 Того ж самого дня обрізано Авраама й сина його Ізмаеля.

27 І з ним обрізані були всї чоловіки в господї в його, і ті що понароджувались у домівцї в його, і понакуповувані за срібло в інороднїх народів.


Буття 18

1 Явився ж йому Бог коло дубравини Мамре, як седїв він перед дверима наметовими о полуднї.

2 Споглянувши ж очима своїми, бачить, стоїть перед ним троє чоловіків; побачивши їх метнеться зустріч їм од наметових дверей своїх, тай поклонився до землї.

3 І рече: Господе! коли я знайшов ласку в очах твоїх, не мини раба твого.

4 Нехай принесуть води та помиють ноги вам, та прохолодїтесь під деревом.

5 Я ж принесу наїдку, щоб ви попоїли, а потїм і верстати мете свою путь, що звернули з неї до раба вашого.

6 І метнеться Авраам у шатро до Сарри, тай каже їй: Заміси хутенько три сита пшенишного борошна та спечи коржів.

7 І метнеться Авраам до корів, та й узяв телятко нїжне й добре, і оддав його слузї, а той скоренько впорав його.

8 І взяв сиру й молока да телятко, що наготовив, та й поставив перед ними; сам же стояв під деревом, як вони їли.

9 І промовили до його: Де Сарра, жена твоя? Ось у шатрі.

10 Рече ж один: Вернусь оце до тебе через год о сїй добі, і вродить сина Сарра, жена твоя. Сарра ж почула під наметовими дверми позад його.

11 Авраам же і Сарра були старі, повбивались у лїта, і перестало в Сарри звичайне жіноцьке.

12 Осьміхнулася ж Сарра сама собі, думаючи: Оце б то звянувши та здобутись на таку втїху? Пан же мій старенький.

13 І рече Господь Авраамові: Чого всьміхнулась Сарра сама собі, говорючи: Чи справдї ж бо менї вродити? я же собі стара вже.

14 Хиба є що неможливе у Бога? О сїй добі вернусь до тебе через год, і буде в Сарри син.

15 Сарра ж і не призналась, говорючи: Я не сьміялась. Бо вона злякалась. І рече їй: Нї бо, сьміялась.

16 Піднявшися ж ізвідти чоловіки, повернули на Содом. Авраам же йшов із ними, проводючи їх.

17 Господь же рече: Чи втаю від Авраама, раба мого, що я творю?

18 Та ж Авраам буде народом великим, і потужним, і благословляться в йому всї народи земнії.

19 Знаю бо, що накаже синам своїм і господї своїй по собі, щоб хранили путї Господнї, творючи правду і суд, щоб справдив на Авраамові Господь усе, що глаголав до його.

20 Рече ж Господь: Квилять велико до мене про Содом та Гоморру, і гріхи їх тяжкі вельми.

21 Зійду ж та позирну, чи так воно дїється, як до мене голосять, чи нї, щоб знати.

22 І повернулись ізвідти чоловіки до Содому, Авраам же ще стояв перед Господом.

23 І приступить Авраам ближче й рече: Дак оце ти хочеш погубити й безвинних із винуватими?

24 Може там знайдеться пятьдесять безвинних у городї. Чи то ж схочеш ти й їх погубити, і не помилуєш усього міста задля пятидесятьох, коли там будуть?

25 Нї бо, не чини по глаголу сему, щоб убити праведника з нечестивим, і щоб у тебе було праведнику так, як нечестивому. Нї бо нї! Судячи суд у сїй землї, як тобі не вчинити правди?

26 Рече ж Господь: Коди буде в Содомі пятьдесять праведників у городї, помилую ввесь город і все місто задля їх.

27 І рече відказуючи Авраам: Оце завзявсь я промовляти до Господа мого, я ж земля і порох.

28 Коли ж поменьшає праведників до сорока й пяти, чи вже ж бо погубиш через пятьох увесь город? І рече: Не погублю, коли знайду тамо сорок і пять.

29 І завзявсь іще промовляти до його та й каже: Коли ж знайдеться таменьки сорок? І рече: не погублю й ради сорока.

30 Що ж Господе, коли промовлю: А як знайдеться таменьки тільки трийцять? І рече: Не погублю й тридесятьох ради.

31 І промовив: Оце ж наваживсь говорити до Господа: Коли ж знайдеться таменьки двайцятеро? І рече: Не погублю, коли знайдеться тамо двайцять.

32 І каже: Що ж, Господе, коли промовлю ще раз: Коли ж знайдеться таменьки десятеро? І рече: Не погублю і десятьох ради.

33 Одійшов же Господь, переставши глаголати до Авраама. І вернувсь Авраам на місце своє.


Буття 19

1 Прийшли ж обидва ангели в Содом увечорі. Лот же седїв коло царини Содомської. Побачивши ж Лот, устав на зустріч їм, тай поклонився лицем до землї.

2 І рече: Оце ж, панове, завернїть у домівку раба вашого та спочиньте і ноги собі помийте, а як обутріє, верстати мете путь свою. Вони ж рекли: Нї ночуватимемо на улицї.

3 І примусив їх, і ввійшли в господу його. І вчинив їм учту, і опрісноків напік їм, і попоїли.

4 Перед облягами ж обступили дом городяне Содомські, від молодика, тай до дїда, увесь народ укупі з усїх кутків.

5 І гукали Лотові, і казали до його: Де люде, що ввійшли до тебе на ніч? Виведи їх до нас, розпізнаємо їх.

6 Вийшов же до них Лот на рундук, і зачинив двері за собою.

7 Каже ж до них: Нї, браттє! Не чинїте бо ледарства!

8 Є в мене дві дочцї, що не взнали мужа; виведу їх до вас, і робіть їм що любо вам, тільки людям сим не чинїте обиди; увійшли бо під стелю дому мого.

9 Вони ж кажуть йому: Геть із відсї! Прийшов сюди жити, та хочеш і суд судити. Ось ми ж навчимо тебе, ще лучче, нїж їх. І насильствовали чоловіка того, Лота, вельми, і підступили розбити двері.

10 Та простягли мужі руки й утягли Лота до себе в будівлю, а двері в будівлї засунули.

11 На людей же, що були під дверима в будинку вдарили слїпотою, від мала тай до велика, і марно шукали вони дверей.

12 Промовили ж мужі до Лота: Чи єсть у тебе тута зятї або сини твої або дочки твої? Або коли хто инший єсть у тебе в городї, всїх виведи із міста сього!

13 Бо ми погубимо се місто; бо знявсь угору лемент про його перед Господом, і послав нас Господь вигубити його.

14 Вийшов же Лот і промовив до зятїв своїх, що побрали дочки його, і рече: Підіймайтесь та виходьте з міста сього; бо погубляє Господь город. Та здавалось, що жартує перед зятьми своїми.

15 Як же зачервонїв ранок, принукали ангели Лота, глаголючи: Уставай, бери жену твою й двох дочок твоїх, що при тобі, та одходь, щоб і тобі не погибнути з беззаконними городянами.

16 І стуманїв він, і взяли ангели за руку його, і за руку жінку його, і за руки двох дочок його; бо пощадив їх Господь, тай вивели їх, і поставили за городом.

17 І як повиводили їх геть, рече: Спасай твою душу. Не озирайсь, і не зупиняйся нїде в усїй околицї сїй. У гори втїкай, щоб і тобі не згинути.

18 Рече ж до них Лот: Благаю тебе, пане!

19 Що знайшов раб твій ласку в очах твоїх, і велика милость твоя, що показав до мене, що вирятував душу мою, я ж не здолїю рятуватись у горах, щоб не наздогнала мене лиха година, та не вмерти менї.

20 А, споглянь городок сей близько, побіжу я туди; він маленький, дак і душа моя сохраниться.

21 І рече йому: Оце ж я зглянусь на тебе і в сьому, що не погублю городка, що про його мовляв еси.

22 Хапайся ж рятуватись тамо; не можу бо чинити нїчого, докіль увійдеш туди. Тим і проложено містечку тому прізвище Сигор.

23 Соньце зійшло вже над землю, як Лот увійшов у Сигор.

24 І бурхонув Господь на Содом та Гоморру сїркою та поломєм од Господа з небес,

25 І перевертав городи сї і всю околицю, і всїх осадників городських, і все, що росло з землї.

26 І озирнулась жінка його позад його, та й обернулась у стовпа соляного.

27 Устав же Авраам уранцї, пійшов на місце, де стояв перед Господом.

28 І позирнув на Содом і Гоморру, і на околицю, аж се здіймається дим од землї, як дим із печі.

29 І було, як руйновав Бог в українї тій городи, спогадав Бог Авраама, і вислав Лота з руйновища, як руйновав городи, що жив у них Лот.

30 Зійшов же Лот із Сигори, та й осївсь на горі сам і дві дочки його; боявся бо жити в Сигорі, та й оселивсь у печері сам і дочки його з ним.

31 Озветься ж старша до меньшої: Панотець наш старий собі, і нема нїкого на землї, щоб увійшов до нас всьогосьвітнїм звичаєм.

32 Ходи сюди лишень, упиймо вином панотця нашого, та переспимо з ним, та й переховаємо рід від панотця нашого.

33 Упоїли ж отця свого вином тієї ночі, і ввійшовши старша, переспала з отцем своїм тієї ночі. І не постеріг він, як вона переспала, і як устала.

34 Було ж уранцї, що каже старша меньшій: Оце ж переспала я вчора з панотцем нашим. Упоїмо його вином і сієї ночі, а ти ввійшовши, переспи з ним, та й переховаймо від панотця нашого рід наш.

35 Упоїли ж і тієї ночі отця свого вином, і ввійшовши меньша, переспала з отцем своїм. І не постеріг він, як переспала, і як устала.

36 І завагонїли обидві дочки Лотові тодї від отця свого.

37 І вродила старша сина, і дала імя йому Моав. Се праотець Моавіїв по сей день.

38 Уродила ж і меньша сина, і дала імя йому: Бен-Аммій. Се праотець Аммонїїв по сей день.


Буття 20

1 І відкочував Авраам ізвідти до землї полуденньої, та й оселивсь між Кадесом і Суром, і якийсь час пробував у Герарі.

2 Про жінку ж свою Сарру казав Авраам, що сестра вона менї. Абимелех же, царь Герарський, післав та й взяв Сарру.

3 І прийшов Бог до Абимелеха в ночі вві снї, і рече йому: Оце ти вмреш за сю молодицю, що взяв єси; вона ж мужня жена.

4 Абимелех же не приторкнувсь до її, та й каже: Господе, чи то ж погубиш безвинний рід?

5 Хиба ж не сам він казав менї: Вона сестра менї? І вона менї казала: Він брат менї. У чистотї серця мого і в безвинностї рук моїх учинив я се.

6 Рече ж йому Бог у снї: І я знаю, що в чистотї серця твого і в безвинностї рук твоїх учинив єси се, тим і впинив тебе від гріха проти мене, і не попустив тебе коснутись її.

7 Тепер же оддай жену мужу, бо він пророк, і помолиться за тебе, і жити меш. Як же не віддаси, дак знай, що вмреш сам і все твоє.

8 І встав рано вранцї Абимелех і призвав усї кметї свої, та й промовив усї словеса сїї в уші їх, і полякались усї люде вельми.

9 І призвав Абимелех Авраама, та й промовив до його: Що вдїяв єси менї? І чим провинив я тобі, що навів єси на мене й царство моє гріх великий? Дїло таке, що нїхто не чинив, укоїв єси менї:

10 І промовив Абимелех до Авраама: Що в тебе було на думцї, як чинив єси таке?

11 Рече ж Авраам: Думав бо, що нема благочестя на місцї сьому, і вбють мене задля жени моєї.

12 Отже справдї вона сестра менї по панотцеві, а не по панїматцї, та стала менї женою.

13 І було, як вивів мене Бог із отецької домівки моєї, кажу їй: Ось яку правду чинити меш менї: у всякому містї, куди прийдемо, там кажи про мене, що се брат мій.

14 Узяв же Абимелех вівцї і бички, і раби й рабинї, та й дав Авраамові, і віддав йому Сарру.

15 І промовив Абимелех Авраамові: Оце земля моя перед тобою; де б тобі нї було до вподоби, оселяйся.

16 До Сарри ж промовив: Оце дав я братові твойму тисячу срібняків, се буде тобі чесна намітка до лиця твого, і про все, що було з тобою і з усїма твоїми, в усьому будеш оправдана.

17 Помолився ж Авраам Богу, і вигоїв Бог Абимелеха, і жену його, і рабинї його, і почали роджати.

18 Бо позамикав був Господь усяку утробу в домівцї в Абимелеха задля Сарри, жінки Авраамової.


Буття 21

1 І одвідав Господь Сарру, так як рече, і сотворив Господь Саррі так, як глаголав.

2 І завагонївши Сарра, вродила Авраамові сина в старощах того часу, як і глаголав йому Господь.

3 І дав Авраам імя синові свойму, що вродивсь йому, що вродила йому Сарра, Ізаак.

4 Обрізав же Авраам Ізаака, сина свого, у восьмий день, так як заповідав йому Бог.

5 Авраамові ж було сто год віку, як родивсь йому син його Ізаак.

6 Рече ж Сарра: Сьміх менї сотворив Господь; хто бо почує, сьміятиметься з мене.

7 І рече: Хто б то сповістив Авраамові, що молоком своїм годувати ме дитину Сарра? Бо в старостї його я родила сина.

8 І росло хлопятко, і відлучено його. І зробив Авраам бенкет великий того дня, як одлучено Ізаака.

9 Як побачила Сарра, що син Агари, Египтянки, насьміхається з Ізаака,

10 Каже Авраамові: Прожени сю рабиню й сина її; не наслїдувати ме бо син рабинї сієї з моїм сином Ізааком.

11 Тяжко ж було чути слово се вельми Авраамові про сина його.

12 І рече Бог Авраамові: Нехай не буде тяжке тобі слово про хлопця і про рабиню. У всьому, що рече тобі Сарра, слухай гласу її; бо в Ізаацї наречеться тобі потомство.

13 Сина ж рабинї сієї народом великим сотворю його; бо насїннє твоє він.

14 Устав же Авраам уранцї, і взяв хлїба та бурдюк води та й оддав Агарі, і положив за плечима в неї хлопця, та й одпустив її. Вона ж одійшовши заблудила в Бейер-Себа пустинї.

15 Не стало ж води в бурдюцї, і покинь вона хлопця під ялиною.

16 Відойшовши ж сїла навпроти його віддалеки, як би дострелити з лука; каже бо: Нехай не бачу смерти дитини моєї. І седїла навпроти його, та й заголосила.

17 Почув же Бог плач хлопячий, і кликне ангел Божий Агару з небес, і рече: Що тобі, Агаро? Не турбуйся; почув бо Бог плач хлопячий з місця, де воно тепер.

18 Устань, та возьми хлопя і держи на руцї твоїй; народом бо великим сотворю його.

19 І відкрив Бог очі їй, і побачила криницю з водою, і пійшла й налила бурдюк води, та й напоїла хлопя.

20 І був Бог з хлопчиком, і виріс та й оселивсь у степу і був стрілець-лучник.

21 І оселивсь у Фаран-степу, і взяла йому мати його жінку із землї Египецької.

22 Сталося ж того часу, що промовив Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, до Авраама, говорючи: Бог з тобою в усьому, що дїєш.

23 Оце ж клянись менї Богом, що не зрадиш мене, нї дїтей моїх, нї внуків моїх, а по правдї, як прихилен був я до тебе, так і ти будеш до мене, і до землї, де пробуваєш.

24 І рече Авраам: Кленусь.

25 І докоряв Авраам Абимелеха, за колодязь водяний, що відняли раби Абимелехові.

26 І каже йому Абимелех: Не знаю, хто вчинив тобі дїло таке, нї ти менї не оповідав єси, нї я чував, тільки сьогоднї.

27 І вилучив Авраам сїм овечок, да товару, та й дав Абимелехові, і вчинили вони обидва умову.

28 І поставив Авраам семеро ягниць овечих із отари окроме.

29 І каже Абимелех Авраамові: Що се за семеро ягниць, що поставив єси окроме?

30 І рече Авраам: Що семеро сих ягниць візьмеш у мене, нехай будуть менї сьвідоцтвом, що я викопав колодязь сей.

31 Того й проложено прізвище місцеві тому: Бейер-Себа, колодязь клятьби; бо там клялись обидва.

32 І вчинили вони вмову коло колодязя клятьби. Піднявся ж Абимелех та Пихоль, гетьман війська його, та й вернулись у землю Филистимську.

33 І посадив Авраам тамариску, і призвав там імя Господа Бога вічного.

34 Пробував же Авраам у землї Филистимській час довгий.


Буття 22

1 І було по сих речах, що Бог спокушував Авраама, і рече йому: Аврааме, Аврааме! І каже: Ось я!

2 І рече: Возьми сина твого, єдиного твого, що його возлюбив єси, Ізаака, та йди в Морія землю, та й принеси його там у всепаленнє-жертву на одній горі, що тобі речу.

3 І встав Авраам рано вранцї та й осїдлав осла свого, та взяв два парубки з собою, та Ізаака сина свого, та наколов дров на всепаленнє, та й рушив до врочища, що про його рече йому Бог.

4 На третїй же день позирнув Авраам очима своїми, та й побачив те врочище здалеку.

5 І каже Авраам слугам своїм: Седїте тутеньки з ослом, я ж із сином пійдемо аж он туди, та поклонившись і вернемось до вас.

6 Узяв же Авраам дрова на всепаленнє, та й положив на Ізаака, сина свого; взяв же в руки й огонь і жертівного ножа, та й пійшли обидва вкупі.

7 Каже ж Ізаак до Авраама, батька свого: Панотче! Він же каже: Що тобі, синку? Каже ж: Ось огонь і дрова, а де ж овеча на всепаленнє?

8 Каже ж Авраам: Бог обмислить собі ягня на всепаленнє. І йшли собі обоє вкупі.

9 Прийшли на врочище, що рече йому Бог, і зробив там Авраам жертівника, і розложив дрова, і звязавши Ізаака, сина свого, положив його на жертівнику зверху на дровах.

10 І простїг Авраам руку свою, щоб узяти ножа заколоти сина свого.

11 Аж озветься до його ангел Господень і рече: Аврааме, Аврааме! Він же каже: Ось я.

12 І рече: Не возложи руки твоєї на хлопя, а нїчогісїнько не чини йому; тепер бо взнав я, що боїшся ти Бога, і не пощадив єси сина твого возлюбленого мене ради.

13 І позирнувши Авраам очима своїми побачив, що баран із заду завяз рогами в гущинї. І пійшов Авраам і взяв барана і принїс його на всепаленнє замість Ізаака сина свого.

14 І приложив Авраам прізвище врочищу тому Єгова-Уре, Господь бачить, як і по сей день говорять: На горі Господа побачять.

15 І озветься ангел Господень до Авраама вдруге з небес,

16 Глаголючи: Мною самим клявсь я – се Господнє слово – за те, що вчинив єси таку річ, і не пощадив єси сина свого возлюбленого мене ради.

17 Велико благословлю тебе, і намножу твій рід як зорі небесні, і як пісок узкрай моря, і внаслїдує потомство твоє царини ворогів своїх.

18 І благословляться в потомстві твойму всї народи землї, тим що послухав єси голосу мого.

19 Вернувся ж Авраам до слуг своїх і рушили вони й пійшли вкупі до Бейер-Себи, і вселивсь Авраам коло колодязя клятьби.

20 Сталося ж по сїх речах, що з'ясовано Авраамові словами: Ось і Милка і вона вродила сини братові твойму Нахорові,

21 Уза, перворідня його, та Буса, брата його, та Кемуїла, отця Арамова,

22 Та Хеседа, та Газа, та Пидаса, та Ідлафа, та Батуїла.

23 Батуїл же появив Ребеку. Сих восьмерох уродила Милка Нахорові, братові Авраамовому.

24 І наложниця його, на імя Реюма, ся вродила Тебаха та Гахама та Тегаса та Маяха.


Буття 23

1 Було ж віку Сарриного сто і двайцять і сїм год. Се года живота Сарриного.

2 І вмерла Сарра в Кирят-Арбі. Се Геброн в Канаан землї. Прийшов же Авраам плакати по Саррі да падкувати.

3 І встав Авраам од мерця свого, і рече синам Хетовим:

4 Пересельник і чужениця я в вас! Дайте ж менї в наслїддє гробовище між вами, щоб менї поховати мерця мого від мене.

5 Відказали ж Авраамові сини Хетові говорючи:

6 Нї, добродію! Князь від Бога ти єси в нас; вибравши гробовище з наших, поховай мерця твого. Нїхто бо з нас не заборонить гробовища свого тобі, щоб тобі поховати мерця твого таменьки.

7 Устав же Авраам і вклонився землякам, синам Хетовим.

8 І каже до них Авраам і промовив: Коли вам по душі, щоб менї поховати мертве моє від мене, послухайте мене, і мовляйте про мене Ефронові Зогаренкові.

9 І нехай поступиться менї печерою Махпеловою, що конець поля його. За повну цїну нехай поступиться менї нею в наслїднє гробовище між вами.

10 Ефрон же седїв посеред синів Хетових. Відказуючи ж Ефрон Хетїянин Авраамові каже так, що чули його сини Хетові і всї, що повиходили до міської царини.

11 Нї, добродїю! Вислухай мене. Те поле оддаю тобі й печеру, що на йому, перед очима синів народу мого оддаю тобі; поховай мерця твого.

12 І поклонивсь Авраам перед земляками,

13 І каже Ефронові в слухи перед усїма земляками: Вислухай ти мене! Гроші за ниву возьми в мене; і поховаю мертве моє таменьки.

14 Відказав же Ефрон Авраамові:

15 Нї, добродїю! Землї тут за чотирі ста секлїв срібла; та що воно між мною й тобою? Ти ж поховай мерця твого.

16 І послухав Авраам Ефрона, та й одважив Авраам Ефронові срібло, скільки він казав в слухи перед синами Хетовими, чотирі ста секлїв срібла ходячого в купцїв.

17 І стало поле Ефронове в Махпелщинї, що навпроти Мамрійщини, поле й печера на йому з усїма деревами на полї, що було в усїх межах своїх, забезпечене,

18 Авраамові в наслїдню державу перед синами Хетовими й перед усїма, що приходили до міської царини.

19 І після того поховав Авраам Сарру, жінку свою, в печері Махпел