За даними перепису населення 1926 р. на Північному Кавказі проживало 3.106.852 українця. На Кубані 62% мешканців назвали себе українцями, причому у деяких її районах цей показник перевищував 80 й навіть 90 відсотків.(http://ukrsvit.kiev.ua/us/gazeta/statii.htm#vatra2).
"Перш за все, по мові був завданий і головний удар сталіністів. У постанові Північно-Кавказького крайкому від 26 грудня 1932 р. вона, по суті, звинувачувалася в тому, що “служит легальной формой классовому врагу для организации сопротивления мероприятиям Советской власти и создания под этим прикрытием своих контрреволюционных организаций”.
В триденний термін діловодство у всіх районах, весь україномовний друк, радіо, вищі учбові заклади, а потім і школи були переведені на російську мову. Перша хвиля репресій охопила професорів та викладачів української мови, літератури, історії. Ось чому найгучніший політичний процес 1933 р. про “Союз Кубані й України” ще називають “судом над професорами” або “судом над українською мовою”. Адже всіх його учасників звинувачували у опорі розукраїнізаціі Кубані, у захисті прав гнаної української культури. Ганебна постанова давно втратила свою юридичну силу, але офіційно не відмінена й досі, хоча на початку 90-х рр. українські товариства краю зверталися з проханням про це до президента Росії Б.М. Єльцина. Воно й зрозуміло, адже якщо признати факт лінгвоциду, то це означає, що треба зробити й наступний крок: визнати українців Північного Кавказу репресованим народом."