Сьогодні вже не виникає сумнівів у тому, що мова – явище суспільне, бо народжується вона саме у певній групі, в соціумі, і є своєрідним його свічадом. Вона належить до так званих вторинних систем і існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого вона є.
Водночас мова – один iз факторів самоорганізації суспільства i невід’ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація. У мові закодована історія нації, яка в свою чергу є носієм цієї мови. Мова нації та її культура становлять органічне ціле. Між ними не можна ставити знак рівності, але й відірвати одну від одної теж неможливо. Смерть мови означає загибель культури.
Людина створила культуру... А мова – людину...
Мова має певні функції, серед яких ми відокремлюємо комунікативну, гносеологічну (когнітивну), фатичну, ідентифікаційну, магічно-містичну, емотивну тощо? Та яка із цих функцій є домінантною? Будь-який набір знаків вже несе у собі певну інформацію про частину цього світу, виражає наше ставлення до дійсності; кожне слово – це вже велика, незбагнена таїна... Як приклад, можемо навести словосполуку, речення, текст? Ці синтаксеми вже мають відповідні функції... Та чи є це мовою? Мовою, яка створює Людину!? І серед мавп, і серед інших представників фауни і навіть флори є свої системи “мови”, які виконують принаймні такі ж функції. У “тваринній мові” ми вирізняємо комунікативну функцію: тварини “розповідають” одне одному про те, що їх оточує, чи представляє це небезпеку, де можна знайти їжу чи воду тощо? Тварини і рослини на гормонально-хімічному рівні виявляють своє ставлення до того, що їх оточує. Неодноразово такі досліди проводились фізіологами в Англії ще в 60-х роках ХХ століття.
Та чи можна назвати це мовою? На жаль, ні, бо немає у тварин, ну, хоча б другої сигнальної системи... Напевно, це не єдиний фактор, проте більшість біологів на це питання дають саме таку відповідь. І все ж таки: а чим тоді відрізняється людська мова? Сьогодні в роботах багатьох мовознавців ми знаходимо: мова – явище біологічно-психологічно-соціальне. Проте соціальний компонент ставлять на перше місце, знаючи при тому, що тільки у людини є ген, який відповідає за можливість навчитися мові, тобто мова – це те надбання, без якого людина перетворюється на біологічний об’єкт, а не на біологічно-соціальну систему, яка й має назву Homo sapiens.
Тож, яка функція мови перетворює біологічний об’єкт на людину? Неабиякий інтерес в цьому плані представляє робота Олекси Різниченка “Складівниця”, в якій опосередковано, через авторські роздуми, ми приходимо до висновку, що найбільшу вагу має саме людинотворча функція мови. Так, саме таку назву дав цій функції Олекса Різниченко. Якщо в нашій генній пам’яті існує ген, який відповідає за сприйняття мови, то на перший план має виходити саме людинотворча функція, бо, не ставши людиною, ми ніяк не зможемо втілити ані комунікативну, ані експресивну, ані демонстративну функції, бо в цьому разі ще не існує самої людини, для якої Богом у мові створені перелічені функції. Отже, саме на це мають звертати увагу викладачі української мови у школі. Людина розвивається доти, доки вона розвиває свою мову. Таким чином можна стверджувати, що суспільство і мова взаємозалежні. І саме звідси виходить зв’язок економічного розвитку суспільства із станом розвитку мови. Ще Петро Яцик сказав: “Убогий духом не може бути багатим”. Це абсолютна правда, бо мова є оселею духу, а дух є осердям матеріального. Людина, позбавлена духовного, поглинається матеріальним і врешті потопає в цьому. Тому правий Олекса Різниченко, який стверджує, що провідною функцією мови є людинотворча функція.
На якому ж етапі вивчення мови людина ми можемо вважати себе людиною? У Вольтера є прекрасна думка з цього приводу: “Всі європейські мови ми можемо вивчити за сім років, а свою мову ми вивчаємо все життя...” Отже, із цього виникає ще одна аксіома: ми все своє життя залишаємося свого роду учнями, такими собі semper tiro... Мова – явище безмежне, явище космічне, тож не варто шукати нульового етапу зародження мови.
Мова нас оточує, наче силове магнітне поле, яке ми можемо ідентифікувати, але до якого ми не можемо доторкнутися; і тільки тоді, коли ми здатні індукувати мову, – ми стаємо Homo sapiens, тільки тоді мова перетворює нас на людей. І неабияке значення в розвитку етносу має ступінь володіння мовою на індивідуальному рівні. Все залежить від того, наскільки кожен представник соціуму усвідомлює значення рідного слова, кожного звуку, який він вимовляє. Це в свою чергу свідчить про розвиток нації. А через те, що мова – явище безмежне, то й кінцевої точки розвитку нації, соціуму немає. "Будь-який народ хоче бути не тільки ситим, але й вічним... Безсмертя народу – в його мові" (Ч. Айтматов). Напевно, так і має бути, бо Слово – це Бог, а ми – люди – не маємо права зазирати в ті площини, що для нас є забороненими. Мова дарована нам Богом!
Отже, незаперечною є необхідність вивчати рідну мову, бо, отримавши ключ до глибинних джерел духовного буття нації, ми повинні заглибитися у розумінні кожного слова, бо саме слово є оселею духу... "Мова народу – це його дух, i дух народу – це його мова," – писав В. фон Гумбольдт.
Дмитро Дроздовський http://www.drosdovscky.boxmail.biz