Опинившись при владі, регіонали замислилися, що робити з одним з головних своїх передвиборчих козирів – проблемою узаконення російської мови в Україні. Її вирішення може коштувати втратою держави, а невирішення – значної частини виборців.
Мовна тема була однією з головних, на якій базувалася передвиборча риторика Віктора Януковича. Однак чим ближче до виборів і особливо до їх другого туру проблема узаконення російської мови в Україні все менше й менше використовувалася "регіональним" штабом. Прийшовши до влади, Янукович і його команда взагалі почали проголошувати не дуже зрозумілі та не дуже однозначні заяви у мовному питанні.
На наступний після інавгурації день, 26 лютого, заступник голови Партії регіонів Борис Колесніков в інтерв’ю “Газеті по-українськи” заявив, що Президент “в найближчі 15-20 днів” подасть у Верховну Раду проект закону, який унормує порядок використання російської мови в регіонах. Пізніше, 5 березня, на прес-конференції у Кремлі сам Янукович підтвердив, що питання прийняття “всіх необхідних законів” стосовно статусу російської мови “буде вирішене найближчим часом”.
Однак ще не встиг збігти названий Колесніковим термін, як новий глава держави, виступаючи під час церемонії вручення Шевченківських премій у Каневі на Чернечій горі, заявив, що "в Україні буде розвиватись українська мова як єдина державна". Хоча й обмовився, що в обов'язковому порядку буде запроваджено і Європейську хартію регіональних мов.
У свою чергу, заступник голови АП Ганна Герман уточнила, що Янукович не відмовляється від своїх програмних принципів захисту російської мови в Україні, і що на виконання хартії “будуть спрямовані всі зусилля Президента і депутатської фракції, яка його підтримує".
Росія у зв’язку із заявою Януковича про державність української мови встигла висловити своє здивування устами спікера Державної Думи Бориса Гризлова. Він сприйняв заяву на Чернечій горі як відступ від обіцяного під час візиту Януковича до Москви. "Мені здається, що це не зовсім правильний шлях, по якому можна йти", – зазначив Гризлов. І уточнив, що РФ в першу чергу очікує, що "не буде ніяких обмежень щодо передач російською мовою на українському телебаченні".
Враховуючи поступовий відступ лідера ПР від ідеї про другу державну мову до заяви про статус української як єдиної державної логічно постає питання, чого ж насправді прагнуть регіонали та їх очільник у мовній сфері?
Вічний козир
Розглядаючи Партію регіонів як політичне утворення оглядачі відзначають особливу роль у ній “нових українців” – “власників заводів та пароплавів”, таких як Ринат Ахметов, Борис Колесніков, Дмитро Фірташ. Ці люди звикли оцінювати будь-які, зокрема, і політичні, заходи з точки зору їхньої ціни та прибутковості. У даному випадку з гаслом про підвищення правового статусу російської мови в Україні спонсори ПР можуть зменшити витрати на організацію та мобілізацію своїх прихильників. Тому експлуатація цієї теми для нового Президента та його команди є економічно вигідною.
Особливо з огляду на остаточно не зняту з порядку денного можливість дострокових парламентських виборів у разі прийняття Конституційним судом рішеннь щодо незаконості норм чинного регламенту та створення нової коаліції. Та й у разі проведення чергових парламентських виборів і на виборах до місцевих органів влади мовна тема буде корисною.
Причому з точки зору економії для Януковича і команди набагато вигідніше безперервно експлуатувати гасла про російську мову, але ніколи не втілювати їх.
Ідеологічні торги
Проте в ПР присутнє й інше, більш ідеологізоване, крило, для якого російська мова є не лише гаслом, яке .дозволяє економити кошти. Найбільш відомими його представниками є новий міністр освіти Дмитро Табачник, секретар Донецької міськради Микола Левченко та нардеп Вадим Колесніченко. Ця група є менш впливовою, ніж підприємці з Донбасу, але їх настрої ближчі до настроїв широких мас виборців півдня та сходу країни.
Однак, якщо для ідеологічного крила партії це гасло треба виконати негайно, то для бізнес-крила вигідніше поторгуватись і отримати за нього щось матеріальне. Наприклад, якщо справа дійде до угод із Росією, обміняти зміни в мовному законодавстві на поступки в газовій сфері чи на розширення українського експорту до РФ. Якщо ж доведеться домовлятись із нашоукраїнцями, за відмову від експлуатації мовної теми ПР зможе отримати якнайбільшу кількість депутатських голосів для підтримки, наприклад, своїх економічних ініціатив.
Відповідно, неузгодженості щодо мовної теорії та практики у ПР можуть бути викликані суперечністю між ідеологами партії та її керівниками-праматиками, які відштовхуються від матеріальних інтересів та реального стану справ. Свідченням чого є давніші реалістичні заяви Бориса Колеснікова, який відзначив, що не маючи 300 голосів за зміни до Конституції, які б узаконили державність російської мови, його партія зумушена буде обмежитись реалізацією в Україні Європейської хартії регіональних мов та прийняттям окремих законів, які розширять функціонування російської у різних сферах життя.
А за відсутності значної більшості в парламенті це загрожує провалом відповідних інціатив партії і її дискредитацією, та ширше – загрозою розпаду зібраної ПР коаліції як неефективної. Що не можуть не враховувати при своїх розрахунках лідери ПР.
Між партією і державою
Конфлікт ідеології та практики має й інше тлумачення. Янукович як глава держави є Гарантом Конституції, яка прямо передбачає державний статус української мови, та територіальної цілісності і безпеки держави, які можуть бути порушені в разі активізації мовного питання. Тому він в цьому статусі повинен відійти від своєї вузькопартійної позиції. З іншого боку, він є лідером ПР і змушений виконувати обіцянки перед своїми виборцями.
Хоча, не слід випускати з уваги й інший момент – переможець виборів до 11 березня усього лише формував свою команду у владі і ознайомлювався із станом справ. Реальна ж виконавча влада перебувала в руках уряду Юлії Тимошенко та голів обласних державних адміністрацій, призначених ще Віктором Ющенком.
За таких умов новий глава держави міг займатися мовним популізмом, знаючи, що з нього за це зараз питати не будуть, а всі проблеми, викликані реалізацією мовних ініціатив, лягали би на його “помаранчевих” опонентів у владі.
Тепер же, із формуванням власного уряду, перед Януковичем постає проблема – як організувати управління країною в разі можливої реалізації інціатив стосовно російської мови? Особливо, її західними областями. Якщо зараз жителі Львівщини можуть, скріпивши серце, терпіти Януковича на посаді глави держави і призначеного ним губернатора (наприклад, того ж Петра Писарчука), то як вони поставляться до нового губернатора, який буде реалізовувати нову мовну політику на Львівщині? Спрогнозувати це неможливо.
Без виборців і парламенту
Питання втілення змін у мовній політиці впирається перш за все в соціологію. Дані другого туру виборів засвідчили, що Янукович як кандидат у президенти, отримав підтримку 48,95% виборців. Саме тих виборців, для яких він був кращим вибором, ніж Тимошенко. Зокрема й тому, що він був за зближення з Росією та російську мову. Однак і 45,47% голосів виборців, отримані у другому турі президентських виборів Юлією Тимошенко, це не так голоси за неї, як проти Януковича. Зокрема, проти його мовних ініціатив.
Тому за такої невеликої переваги йти на серйозні реформи в сфері мовної політики для Президента необачно. Оскільки в такому разі можна отримати серйозний суспільний протест з боку тих виборців, які не мають претензій до Януковича і навіть серед тих, хто голосував за нього. А такі люди, які були готові голосувати за Януковича просто тому, що він – не Тимошенко, є навіть у Львові. І вони готові бути нейтральними стосовно різних кроків нового Президента, але не до кроків у мовній сфері.
Остаточні кроки із втілення регіональних ініціатив має зробити парламент, який має дати 226 голосів “за” втілення пакету законів, які повинні ввпровадити в життя вимоги Європейської хартії регіональних мов у окремих сферах життя – державному управлінні та місцевому самоврядуванні, освіті, ЗМІ, судочинстві.
У Януковича для цього “залізно” є лише 172 голоси ПР, 2 голоси позафракційних (Кисельова і Богословської) та 27 голосів комуністів. Однак цього недостатньо.
НСНУ, незважаючи на голоси за відставку Тимошенко, із великою імовірністю проголосують “проти” ініціатив ПР у мовній сфері. Навіть група Балоги. Тим більше, що виборці Балоги – жителі Західної України.
Литвин же зацікавлений у тому, щоб дострокових виборів не було. Тому його сила буде в коаліції з Януковичем. І в його партії є люди типу Гриневецького з Одеси, які підтримають мовні ініціативи регіоналів.
Тому фракція блоку Литвина, швидше за все, дозволить собі голосування у вільному режимі з приводу мовного питання. Тим більше, що більшість виборців Литвина – це жителі заходу і центру. І вони ще можуть дати голоси за команду Литвина на місцевих виборах.
Але навіть факт провального голосування за пропоновані ПР законопроекти стосовно функціонування російської мови в сфері управління та освіти покаже виборцям, що партія прагне виконати обіцянки перед ними. А регіонали вб’ють відразу двох зайців.
Хартія розбрату
Однак, врешті-решт, можна прогнозувати, що, незалежно від результату цих голосувань, їх наслідки будуть різними для різних частин країни. І ще більше поглиблять розкол між ними. Так, в разі провалу мовних ініціатив ПР жителі областей півдня та сходу, особливо Криму і Севастополя, й надалі ігноруватимуть чинне мовне законодавство.
Натомість, в разі прийняття рішень про зростання ролі російської мови саме ці регіони першими візьмуться втілювати ці зміни, незважаючи на значні витрати коштів з місцевих бюджетів, пов’язані із перебудовою діловодства. Тоді як області заходу та центру і надалі будуть ігнорувати вимоги закону щодо статусу російської мови, ведучи документацію виключно українською, а усно спілкуючись із відвідувачами державних установ обома мовами.
Якщо ж уряд та президент візьмуться втілювати вимоги хартії по всій країні, це наштовхнеться на опір заходу країни. Якщо ж Європейська хартія регіональних мов не буде втілена в конкретних законах, це може викликати незадоволення вже в областях, відданих Януковичу.
Однак, може бути й так, що необхідність у проведенні болючих соціальних реформ та подоланні наслідків економічної кризи відсунуть проблему мови на другий, якщо не на третій план.
Юрій Тишкун, для Новинаря