Стаття народного депутата Леоніда Грача „Чому і як нам варто захистити російську мову” у газеті „Голос України” від 12 квітня 2005 року починається із загального огляду конфліктів на мовному грунті.

Із роздумів про поліетнічність українського суспільства, автор спробував перейти у площину невідповідності моноетнічного державного будівництва в Україні інтересам громадян України, і в ході розмови він зазначив, що „Росія й Америка стали могутніми суб’єктами світового співтовариства здебільшого з тієї причини, що їх політика в галузі культури будувалася як надетнічний фактор”.

Тут важко щось заперечити, але до чого тут мови? Як відомо, Росія і Америка мають по одній державній мові й велика кількість етносів, що проживають на теренах цих наддержав, у побуті спілкуються на мові національності, але анкету для працевлаштування складають державною. До речі про анкети. Той, хто з молодих людей змушений був шукати роботу в місті Києві, добре знає, що резюме, заповнене державною українською мовою, має набагато менший шанс бути розглянутим. А це вже державна проблема.

Крім того, варто замислитись, чи дійсно пан Грач є таким поборником прав національних меншин, чи, насправді ж, він закликає до впровадження і поширення в Україні однієї мови і культури, а саме – російської.

Не так давно у парламенті був зареєстрований законопроект Баграєва – Миримського – Хмельницького „Про розвиток та застосування мов в Україні”, в якому російській мові надається статус офіційної на всій території України і яка має право на використання в органах державної влади. Щодо мов інших національних меншин, то цей законопроект передбачає, що вони можуть бути визнані у межах локального проживання національних меншин рішенням відповідної обласної, районної, міської ради на підставі результатів місцевого референдуму.

Англійська та російська мови, згідно законопроекту, визнаються мовами міжнародного спілкування в Україні. Виникає думка, а чому б українську мову в Українській державі не зробити мовою міжнародного і міжнаціонального спілкування, адже угорець із Закарпаття і татарин із Криму, і росіянин із Донбасу знатимуть нашу єдину державну українську мову. Невже це не є простим і доступним вирішенням цього питання? Крім того, заставляє замислитися той факт, що російську мову законопроект визнає офіційною без референдумів і на території усієї України, а мови інших національностей можуть бути визнані лише складним процедурним шляхом. Чи справедливо це по відношенню до інших національних меншин?

Поміркуємо про те, чи існує насправді мовний конфлікт в Україні між носіями різних мов і чи варто нам у ході даного конфлікту виступати на захист російської?

Якось одна знайома, яка працює у сфері торгівлі, розповіла мені про те, що директор підприємства, в якому вона працює, примусив працівників розмовляти російською мовою, мовляв українська відлякує покупців. Ця історія трапилася не на Донбасі і не в Криму, а в столичному місті Києві рік тому. Отже, мовна проблема все-таки існує.

Якщо мова є основною ознакою нації, то що ж відбувається на теренах незалежної Української держави, де українська мова має бути основною ознакою титульної української нації?
А в Україні відбувається наступне. Українська мова, як самобутня ознака української нації, почала свою невпинну ходу по Україні. І почалося все це саме тоді, коли наш теле-радіо-простір заповнений російським або російськомовним продуктом, а наше книговидання – на грані зникнення. Це соціальний феномен, але цей феномен є свідченням зрілості українського суспільства. І не тому пана Грача турбує розвиток російської мови, що їй надається мало шансів, а тому, що в незалежній українській державі вона, попри весь російськомовний інформаційний простір, все-таки відходить на другий план.

Ніхто не заперечить той факт, що українською з кожним роком розмовляють все більше людей на Україні. Проте, на жаль, українська мова не підтримується на державному рівні, а це є необхідним.

Як стверджує статистика, в Україні проживає 77,8% українців, 85,2% з яких рідною мовою вважають українську. Тож шляхом нескладних підрахунків можна встановити, що в Україні 31 985 528 українців вважають українську мову своєю рідною, близько 325 000 росіян рідною мовою вважають українську, крім того, українською розмовляють близько 150 000 представників інших національностей.

Загалом українською мовою розмовляють близько 32 500 000 громадян України, що складає 67,7% населення України (АВТОР сайту: нажаль шановний Сергій Сахацький помилився, бо 67,7% громадян не розмовляють українською, а лише вважають українську своєю рідною мовою; розмовляють українською близько 40% (як і російською), решта розмовляє обома мовами.).

Отже, щодо проведення всеукраїнського референдуму з метою внесення змін до Конституції України, пан Грач дещо загнув. Він все підрахував і передбачив, проте не передбачив одного: як українці, так і багато громадян України, представники інших національностей не хочуть змінювати 10 статтю Конституції України у бік русифікації.

До речі, дуже багато російськомовних українців вважають незнання або невживання рідної мови своїм недоліком. Отже, чи варто так гарячкувати?

Але проблема існує. І проблема не в утиску російської мови в Україні, а саме навпаки. І втрачаємо ми мову не через слабкість державної політики у сфері захисту української мови, а через тверду позицію щодо захисту мови національної меншості, а саме російської.

Трансляція телеканалу «Інтер» на всій території України, Європи, Австралії та Нової Зеландії робить нас носіями російської мови, а для україномовних українців є незрозумілим і принизливим явищем. Відсутність української книжкової продукції не є свідченням незрілості української сучасної літературної еліти, а скоріше є свідченням неспроможності захистити свої права у книговиданні. Практична відсутність українського слова на FM-хвилях створює стереотип меншовартості і непотрібності державної мови серед молодих людей.

Проблем більше, ніж достатньо, і це далеко неповний список того, що потрібно змінювати.
А це вже питання Національної безпеки України і хотілося б, щоб пан Порошенко свій дорадчий голос у Кабміні використав, у тому числі, і на захист рідної державної мови.

Сергій Сахацький