Дуже цікаві спостереження можна зробити, відвідуючи сайти східної України. Ось надибав статтю. Але головне не сама стаття, а коментарі.
Наприклад, 'Александр Киев' пише "Александр Киев: Люди похоже не понимают происходящего. И не помнят многих вещей. Например того, что в 1998 году Славянская партия в Донбассе получила 17 процентов голосов. Не понимают и того, что Добасс всю Украину кормит, а сам живет в проголодь. Достаточно посмотреть Бюджет Украины за последние несколько лет. Все время Донбас галичину дотирует. В результате во Львовской области самая высокая на Украине рождаемость а в Донецкой самая высокая на Украине смертность. И дело тут не столько в так называемой русской карте, сколько категорическом неприятии донбассом всего галицийского."
Враховуючи володіння цифрами щодо 17%, можливо цей Александр є членом або навіть головою ''Славянской партии''. Та не все так просто, бо отримав він по зубах одразу ж від досвіченого шахтаря (слава Всевишньому, не всі окацапились):
"Mikki: Так я и поверил, Александр,что ты из Киева. Да в Киеве даже великий политолог Погребинский не знает таких подробностей об этой вонючей Славянской партии. Ее командир, Базилюк, за последние 15 лет несколько раз круто менял ориентацию. Как "политик", имею ввиду. Я коренной донбассовец, Александр Киев. Моему донецкому селу больше четверти тысячелетия(Це засвїдчує видана ще за радянських часїв "Їсторїя міст ї сїл України"). Мои предки распахали это Дикое поле, эту землю. Села в Донбасе сплошь украинские(если не считать греческих сел, никогда даже не претендовавших на территориальную автономию). Русских сел не было и нет. А когда сотню с лишним лет назад здесь появились города, в них по разным причинам , побросав свои села, поперли "старшие братья" с севера. Осели, размножились, понаехали еще и завопели (уже в незалежной): "Енто наша земля!!!" Я, Александр Киев, в третьем поколении шахтер. Четверть века отработал не на шахте,а В шахте. Как видишь, я не только коренной, но и настоящий. Поэтому имею право напомнить, что Донбасс,кроме всего, еще и дотирует всю Украину 40% общегосударственных экоотходов.А ведь исходя из твоей логики и таких, как ты, Александр Киев, предьявить претензии по этой части Добассу могут другие области Украины в том числе и Галичина.Но они не делают этого понимая, что это помогло бы вам расшатать и ухрюкать нашу государственность. Слава Богу, что в Украины есть Галичина. Слава Богу, русские "поруководили" там только пятьдесят с лишним лет, а не 350, как на моей земле. Так у галичан только один Гавриш, а то было-бы гавришей немеряно. От так, Сашко Київ. Бувай.Всіх, хто це читає, вїтаю з Новим Роком! Ще не вмерла Донетчина!"
Георгію,послухай мої міркування з приводу мовного питання на Донбасі. Років 12 тому я особисто виступив у 2-х донецьких школах на зборах батьків, що відправляли дітей в перший клас. Я їх агітував написати заяви до українських класів. Аргументи в мене були дуже прості: діти будуть знати дві мови, а не одну, як в класі російському, а з урахуванням переводу з часом вузів на українську мову викладання і поготів є сенс це зробити. Половина батьків абсолютно спокійно написали заяви до українських класів. Все це було за часів Кравчука. А при Кучмі все пішло з точністю до навпаки. Треба жити в Донбасі, щоб бачити, які величезні кошти спрямовуються на затвердження домінування тут російської мови. Без перебільшення скажу, що це вже давно стало складовою частиною великої політики. Рівень: тандем Україна – Росія. Я виріс в донецькому селищі. Школа там була українська і населення було україномовним. Десь в 1967 році, не запитавши нікого, школу перевели на російську мову навчання. Через 15 – 20 років, приїжджаючи туди до батьків, я вже не чув від молоді та дітлахів української. От, що таке школа. Кому треба, ті добре розуміють що, володіючи мовним питанням, вони володіють радикальним важелем впливу на носіїв відповідної мови. У Росії з цього приводу багатовіковий досвід. Українцям треба ще набиратися і розуму, і досвіду.
Отже, ми маємо не абиякі шанси на відродження України в усіх її кутках поки є такі розумні люди, як той Міккі.